Перцепційні регіони, внутрішньо-українське примирення та влада

Тези доповіді опубліковані:
Лозинський Роман. "Перцепційні регіони, внутрішньо-українське примирення та влада", "Регіон - 2011: стратегія оптимального розвитку: матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю", (м. Харків 10-11 листопада, 2011 р. / Гол. ред. колегії В.С. Бакіров. - Х.: ХНУ ім. В. Каразіна, 2011. - 148-152.

Приклад карти асоціацій щодо України. 

Автор Сергій Пішковцій [8]

            Тематика дослідження перцепційних та вернакулярних регіонів (відомих також як популярні, народні — англ. popular [3, p. 257]) в своїй основі звертається до сприйняттєвого досвіду людей, переважно щоденного.  На наш погляд, ця тема є надзвичайно актуальною у географічних дослідженнях українського суспільства, яке має значні регіональні відмінності в історії та культурі. Актуальність таких досліджень зростає також із потребою дослідити як влада (англ. power — є дещо ширшим поняттям, про нього див статтю [2]) використовує культурні регіональні відмінності і активно бере участь у творенні певних “образів” регіонів переважно через мас-медіа задля збереження своєї владної позиції. Перед тим як перейти до питань влади, розглянемо особливості перцепційного регіону.

Критична географія

Критична географія – (анг. critical geography) з сучасної точки зору є результатом росту зацікавлення у суспільній географії критичною теорією суспільних наук та її впливу на географію. Серед них марксистська критика капіталізму, критична соціальна теорія Франкфуртської школи, французький постструктуралізм, постколоніальна теорія, феміністичні роздуми та теорія відмінності (queer theory) — квір студії. [4, p. 66]. 

Ці різні філософські напрями були використані критичною географією у реконцептуалізації двох аспектів суспільної географії: суспільної географії як науки та особливостей розуміння нею сучасних суспільних процесів. Перший полягає у тому, що критична суспільна географія надає широку критику парадигм наукових досліджень у дисципліні, що були поширеними у цей час. Це реакція проти позитивізму з його об'єктивністю та науковим методом (scientific method) (у значенні природничим, емпіричним, таким, що застосовується у фізичних науках, тобто тих, що на заході називають Science — Наука). 

Вдодачу, вона підриває основу бігейвіоризму, що наголошує на моделях цільово зорієнтованого вибору рішення (goal-oriented decision making models). Крім того, критична географія виступає проти гуманістичної географії з її феноменологічним підходом до “життєвого світу”, що часто узагальнює характер людської поведінки і творення нею значень. (Про взаємокритику гуманістичної географії та марксистської ми вже згадували вище). І ще одна критика спрямована проти того, що розуміється як маскулінні (чоловічі) моделі науки. 

Їх протиставлено з відмінними, феміністичними перспективами у науці та у здобутках пізнання. Отже, критична географія піддає критиці традиційні наукові моделі диципліни. Вона особливо ставить собі за мету деконстроювати попередні “такими якими вони є” наукові моделі, показуючи як науковці, проекти, інформація та звіти є вкорінені у силові/владні структури суспільства (power structures), і таким чином активно втягнені у певну соціально конструйовану реальність. Наука і наукові дослідження, таким чином, є продуктом суспільства, в якому вони продукуються, та є такими, що рефлектують на владні структури та домінуючі ідеології, які у свою чергу впливають на них. Це є майже неможливим щоб науковець був неупереджений та об'єктивний. (Позитивістьська парадигма у географії та “науковий” метод є протилежними до цих тверджень). 

Другий аспект реконцептуалізації суспільної географії критичною географією, полягає у тому, що друга надає потужну критику сучасному стану культурної, економічної, соціальної та політичної сфер капіталістичних суспільств. Такі зусилля є результатом марксистької критики капіталістичної логіки. [4, p. 66, 67] 

Джерела: