Якими будуть краєвиди-ландшафти України і чому це важливо

Лозинський Р. 2019. Якими будуть краєвиди-ландшафти України і чому це важливо. Критика. № 9-10,С. 20-27.

Краєвиди сіл і міст України значно змінилися після розпаду Радянського Союзу, і темпи змін тільки прискорюватимуться зі збільшенням добробуту і зростанням економіки. Мрії людей про комфорт, достаток, статус і безпеку втілюються у нових будинках, їхніх архітектурних стилях, огорожах та брамах. Форми, кольори та декорації є результатом зростання не тільки добробуту, а й доступности нових матеріялів та інформації. Американський культурний географ Перс Льюїс наголошує, що краєвиди є відображенням особливостей суспільства: його економіки, культури, де кожен елемент краєвиду виражає «наші смаки, цінності, аспірації і навіть страхи у відчутній, видимій формі». Якими є українські краєвиди, і що вони говорять про нас та суспільство? Чому одні елементи краєвидів зникають, а інші з’являються без урахування місцевої специфіки та культури? У маленькому карпатському містечку можна натрапити на кафе «Венеція» чи «У Юлі», у великих містах подибуємо назви нових житлових комплексів «Бритіш Таун» чи «Америка». Моя головна мета — з’ясувати особливості нових культурних ландшафтів України та соціяльно-історичні обставини, що впливають на їхній вигляд.

В Україні ландшафт передовсім асоціюється з природним ландшафтом. Проте у статті я розглядаю поняття культурного ландшафту (cultural landscape) — складного явища, що найспрощеніше є академічним відповідником «краєвиду» у західній географічній академічній літературі. Як соціяльнo-природне явище ландшафт складається з багатьох узаємозв’язаних елементів: природних, як-от рельєф, ґрунти, рослинність, вода тощо, і тих, які створила людина: способи землекористування та аґродіяльність, житлові будинки, сакральні, промислові й комерційні споруди і їхній стиль, мережа вулиць, парки й інші громадські простори. До того ж американські, а також европейські географи/ні, серед яких Деніс Косґров, Стивен Деніелс, Джеймс і Ненсі Данкени, Дон Мітчел, Доналд Мейніґ, Марк Антроп, Ганес Паланґ, звертають увагу на те, що ландшафти, окрім матеріяльного виміру, несуть смислове навантаження і передають значення, а отже, вони є текстом і системою знаків (семіотика та іконографія в поміч). Символічне навантаження ландшафтів відіграє ключову роль в ідентичності і окремих людей та спільнот, і цілих країн, є частиною спадщини і часто визначає сенс місця (sense of place).

На трансформації краєвидів в Україні вплинула економічна криза 1990‑х років зі стратегіями адаптації людей до складних економічних умов та ослаблення архітектурного і планувального реґулювання після розпаду Радянського Союзу з поширенням практик непотизму. Через інтенсивне великомасштабне сільське господарство, зростання економіки та добробуту людей у наступні роки виникали нові елементи краєвидів, що нехтують довкіллям та місцевими особливостями планування та архітектури, і ці зміни тільки прискорюватимуться. Як було з’ясовано, в Україні існує неповага до місцевих культурних ландшафтів, їхніх особливостей і розмаїття, внаслідок чого поширилося явище elsewhereness(прямий переклад із англійської — «десь в іншому місці»), що характеризує місця, які не мають зв’язку з локальним контекстом і копіюють інші зразки, нехарактерні для певної місцевости. Це явище має глобальний вимір: бельгійський географ Марк Антроп стверджує, що нові культурні ландшафти радше насаджено, ніж інтеґровано у локальні природні та культурні контексти. Та у Східній Европі є свої особливості. Естонський географ Ганес Паланґ, досліджуючи зв’язок людей із ландшафтами й соціяльно-історичний контекст країн Східної Европи, дійшов висновку, що часта зміна формацій зі зсувами у системах цінностей і приватної власности неґативно вплинули на зв’язок людей із оточенням і спричинилися до появи відсторонености (detachment) та відчужености (alienation) людей від оточення. Паланґ убачає прояв цих явищ у байдужості до змін у довкіллі, бракові місцевої ідентичности, невідповідному плануванні та менеджменті землі, убогих архітектурних стилях, нереґульованому викиданні сміття та... Читати далі на сайті Критика

Інтерв'ю зі мною для Асоціації Регіональних Досліджень опубліковане у Фейсбук сторінці про враження від щорічної конференції цього разу у Лугано, Швейцарія (червень, 2018).
Презентація "Emerging Suburbs in Post-Soviet Countries: The Role of Privatization of Land in Urban Planning, the Case of Sokilnyky, Lviv, Ukraine" за посиланням 

Interview with me (in Ukrainian) for Regional Studies Association published in Facebook  about RSA annual conference this time in Lugano, Switzerland (June, 2018) https://www.facebook.com/groups/698348740300493/
My short conference outline "Emerging Suburbs in Post-Soviet Countries: The Role of Privatization of Land in Urban Planning, the Case of Sokilnyky, Lviv, Ukraine"

1. Як це бути молодим дослідником-урбаністом в Україні? Звідки берете натхнення і ресурси?

Урбаніст/ка-дослідник/ця – це дуже широке поняття, як і урбаністичні студії загалом, що є міждисциплінарною сферою. Досвід кожного і кожної з нас залежить перш за все від того, в якій сфері ми працюємо, чи є ми активними членами громади, чи працюємо в науковій/академічній сфері або у державному управлінні, а можливо поєднуємо всі ці сфери. Як на мене, незалежно від того в якому сегменті урбаністики ви працюєте в Україні, є три «універсальні» виклики, які складаються у смисловий ланцюг: (1) як отримати якісні і релевантні для українського контексту знання; (2) як поширити їх серед різних партнерів і вплинути на прийняття рішень; (3) як отримати конкретний і стійкий результат. Тут ми зустрічаємося із цілим комплексом проблем і прогалин, і до того ж зі слабкими каналами комунікацій.

Особливо загрозливо це виглядає в українській академічній сфері. Вона у своїй більшості, на жаль, поки що рівновіддалена від нових напрямків і міських студіях і від ефективного практичного партнерства із активістами та інституціями, які приймають рішення. Поступово в Україні з’являються осередки поза академією, які беруть на себе роль створення і підтримки цього смислового ланцюга. Я особисто черпаю натхнення зі знань і усвідомлення того, як можна робити речі по-іншому (що часто є і джерелом песимізму!), також із вивчення добрих (та поганих) практик в інших країнах, але найбільше - зі спілкування із однодумцями!

Про подорожі

Інтерв'ю зі мною тут

Азія не по телевізору

Моя розповідь та фотографа Маріана Стрільціва про подорож Середньою Азією та Афганістаном і Іраном, 2008 року для Зіку. Тут також розміщено слайдшов фотографій із подорожі (автор Маріан Стрільців).

П‘ятдесят днів львівські мандрівники, географ Роман Лозинський та фотокор ЗІКу Маріан Стрільців, провели у подорожі країнами Центральної Азії, бажаючи переконатись у правдивості відображення ісламських суспільств західними мас-медіа, пізнати традиції ісламської релігії і особливості життя у складних природних і суспільних умовах.

Маршрут подорожі, який проходив через 8 країн: Росія - Казахстан – Узбекистан – Киргизстан – Таджикистан – Афганістан – Іран – Азербайджан, був вибраний з огляду власне на неоднозначність інформації і суспільної думки про ці країни. Тому під час планування мандрівки обрано території вкрай складні для пересічного туриста своїми природними та соціальними умовами (високі температури повітря, бідність місцевого населення, сумнівні органи правопорядку, тощо). До таких відносяться пустеля Кизилкум (Узбекистан), одне з найвищих у світі нагір’я Памір (Таджикистан), архаїчний Афганістан, закритий до Заходу Іран (візу в цю країну дістати особливо важко). Близько 15000 кілометрів мандрівники подолали поїздами, автобусами, попутними машинами та пішки... Саме такий стиль «вільної мандрівки» (без послуг туристичних фірм, використання часу на свій розсуд і можливість зміни маршруту при потребі) дозволяв спостерігати за життям населення та знайомитись з місцевими проблемами.