Вони є актуальними для суспільної географії, так як її соціальна/культурна географія в Україні досі спирається на них (і також на логічний позитивізм), хоч у західній географії (переважно англо-американській) вони перестали бути домінуючими ще у 70-х роках ХХ ст.
"Різноманітні школи позитивістського напряму в соціології кінця ХІХ - початку ХХ ст. в своїй основі керувались такими принципами, які можна об'єднати в п'ять груп. Це насамперед твердження про те, що:
- соціальні явища підпорядковуються законам, спільним для всієї дійсності; немає жодних специфічних соціальних законів, які б не були модифікацією законів, що діють у природі;
- соціологія повинна будуватися за взірцем позитивних природничих наук;
- методи соціологічних досліджень мають бути аналогічними до природничо-наукових; усі соціальні явища повинні описуватися в кількісних вимірах;
- найважливішим критерієм науковості є об'єктивність змісту знання; соціологічне знання не повинно містити споглядальних міркувань, а описувати соціальну дійсність незалежно від нашого до неї ставлення;
- людина розглядається переважно як природна істота з вродженими біопсихічними властивостями; вона не спроможна до соціальної творчості й не відіграє самостійної ролі у житті та розвитку суспільства.
Всі ці характерні риси позитивістської соціології врешті-решт прийшли до визнання обмеженості та недостатності натуралістичних (фізичних, фізіологічних, предметних, матеріалістичних - прим. наша) тлумачень суспільного життя і людини, а в кінцевому результаті - до зменшення її впливу та занепаду."
Очевидно українських науковців-суспільних географів/инь не турбують наведені вище характеристики позитивізму і їх сучасна нездатність вивчити суспільство і людину, так як вони досі, часто не задумуючись, посилаються на них.
Література:
Черниш Наталія. Соціологія. Курс лекцій. - Львів: Кальварія, 2003. - 544 с.
