Три рівні розуміння “місця”:
1. Місце як розташування (абсолютне і відносне). Розташування є індикатором, де щось розташоване в поняттях абстрактних одиниць (наприклад, абсолютні координати на картах) або відносних, тобто, де щось розташовано відносно чогось іншого (наприклад, пункт А є на 50 км. північніше В). Таке розуміння використовується і в географії і в щоденному житті. Тут місце посилається просто до “де” чогось (місце розглядає значення чогось тільки через питання “де?” - прим. наша).
2. Місце як атрибути фізичного середовища. Місце також посилається до фізичних ландшафтів, що роблять його унікальним від іншого місця. Ми можемо говорити про улюблені місця (наприклад, десь, де ми їздили на вакації у дитинстві) і мати на увазі загальну суму всіх речей (і природних і культурних) у конкретному місці. У цьому сенсі, місце є набагато більшим, аніж просто посилання до абсолютного чи відностного розташування. Замість цього, воно посилається до будинків, пляжів, пагорбів, лісів — до всього того, що робить одне місце іншим від іншого місця. (Таким чином, йде мова про фізичне середовище не як природне, а як предметне, таке, що містить речі природного і людського-культурного походження — прим. наша)
3. Місце як сенс або значення. Це всі суб'єктивні значення, що були прикріплені до розташування і фізичного середовища, тобто до характеристик (атрибутів) цього середовища. Деякі з цих значень можуть бути особистими і бути наслідком індивідуальних біографій. Це може бути, для прикладу, якийсь запах, завдяки якому ми пригадуємо кокретне місце або, можливо, це пам'ять, де ми одного разу жили, наповнює нас емоціями, які важко пояснити — ностальгія, страх, сум, надія. Проте, деякі сенси місць є більш спільними (розподілені між кимось) і є подібними до продуктів посередництва (медіації). Місця, попри все, часто є заселені різними людьми, для яких певні речі є спільними — вони розподіляють між собою щоденну рутину. Вдодачу, місця є об'єктами зображення та показів в романах, музиці та фільмах, а також в телебаченні. Таким чином, згадуючи таке місце як Новий Орлеан чи Гонконг, це є подібним до певних значень, що виникають знову і знову серед різноманітних груп людей. Ми можемо думати про ці спільні сенси місця як образи місця (place images).
Місця розглядаються як такі, що засновані на досвіді та є соціальним явищем. Вони є конструйованими у нашій пам'яті та почуттях через повторювані стикання зі світом та складні асоціації (Релф/Relph, 1985:26). Розглядаючи у такий спосіб, місця створюються через людське захоплення (зайняття) простору і через використання символів, щоб перетворити цей простір у місце. Таким чином, значення місця є невідривним від свідомості тих, хто його населяє, так, що місце є не розташуванням чогось, а відношенням. Використання терміну “місце” зазвичай має на увазі відмову від різноманітних наукових підходів, включаючи позитивізм.
Хоч “місце” є ключовим поняттям географії, ідея “місця” не була досліджуваною до 1970-х років. Для більшості ХХ ст. ідея “регіону” формувала основу суспільної географії. Тільки із виникненням гуманістичної географії (і застосування феноменології) та завдяки працям Yi-Fu Tuan, Edward Relph and Anne Buttimer “місце” було проаналізовано. Вони також наголошували на обмеженості таких понять як простір та розташування, що були домінуючими у географії як просторовій науці у 1960-х — 1970-х роках.
З таким розумінням місця, сильно пов'язані три ідеї: топофілія, сенс місця та мало або без місця (placelessness). Топофілією пояснюється любов до місця, емоційні зв'язки між людьми і середовищем. Коли люди співживаються з певним місцем та роблять його комфортним для себе, вони дають місцю певний сенс, що служить як емоційна підтримка для їх щоденного життя. Ідея мало (менше або без) місця, що посилається до тих місць, де є брак значення, не виявляється дуже цінною, можливо через те, що будь-яке місце, яке може бути ідентифіковане, обов'язково має значення для будь-кого. Але ця ідея вживається до однорідних і стандартизованих ландшафтів, де відсутня місцева відмінність і особливість. Відсутність місця є деколи результатом поширення попкультури (масової культури) з шкодою (і втратою) для локальних культур. Глобалізація є крайнім варіантом цього.
Зараз ідея "місця" є центральною у географії (в таких її напрямах як критична суспільна географія, феміністична географія, у дослідженні нерівностей, ідентичності, інакшості, глобалізації, споживання, влади та багатьох інших тем) і широко поширеною в інших суспільних та гуманітарних науках. На жаль, в Україні, у географів перша асоціація, що виникає із поняттям “місце” є “точка”, що говорить про сильну вкоріненість позитивістичного мислення природничих наук у їх свідомості.
Джерело:
- Norton, William. Cultural Geography: environments, landscapes, identities, inequalities. - 2nd ed. Oxford University Press, 2006, 455 p.
- Encyclopedia of Human Geography/editor, Barney Warf, Florida State University. Sage Publications, 2006, 616 p.
- The Dictionary of Human Geography/edited by Derek Gregory, Rob Johnston, Geraldine Pratt, Michael J. Watts, and Sarah Whatmore. - 5th ed. Wiley-Blackwell, 2009, 1052 p.
1. Місце як розташування (абсолютне і відносне). Розташування є індикатором, де щось розташоване в поняттях абстрактних одиниць (наприклад, абсолютні координати на картах) або відносних, тобто, де щось розташовано відносно чогось іншого (наприклад, пункт А є на 50 км. північніше В). Таке розуміння використовується і в географії і в щоденному житті. Тут місце посилається просто до “де” чогось (місце розглядає значення чогось тільки через питання “де?” - прим. наша).
2. Місце як атрибути фізичного середовища. Місце також посилається до фізичних ландшафтів, що роблять його унікальним від іншого місця. Ми можемо говорити про улюблені місця (наприклад, десь, де ми їздили на вакації у дитинстві) і мати на увазі загальну суму всіх речей (і природних і культурних) у конкретному місці. У цьому сенсі, місце є набагато більшим, аніж просто посилання до абсолютного чи відностного розташування. Замість цього, воно посилається до будинків, пляжів, пагорбів, лісів — до всього того, що робить одне місце іншим від іншого місця. (Таким чином, йде мова про фізичне середовище не як природне, а як предметне, таке, що містить речі природного і людського-культурного походження — прим. наша)
3. Місце як сенс або значення. Це всі суб'єктивні значення, що були прикріплені до розташування і фізичного середовища, тобто до характеристик (атрибутів) цього середовища. Деякі з цих значень можуть бути особистими і бути наслідком індивідуальних біографій. Це може бути, для прикладу, якийсь запах, завдяки якому ми пригадуємо кокретне місце або, можливо, це пам'ять, де ми одного разу жили, наповнює нас емоціями, які важко пояснити — ностальгія, страх, сум, надія. Проте, деякі сенси місць є більш спільними (розподілені між кимось) і є подібними до продуктів посередництва (медіації). Місця, попри все, часто є заселені різними людьми, для яких певні речі є спільними — вони розподіляють між собою щоденну рутину. Вдодачу, місця є об'єктами зображення та показів в романах, музиці та фільмах, а також в телебаченні. Таким чином, згадуючи таке місце як Новий Орлеан чи Гонконг, це є подібним до певних значень, що виникають знову і знову серед різноманітних груп людей. Ми можемо думати про ці спільні сенси місця як образи місця (place images).
Місця розглядаються як такі, що засновані на досвіді та є соціальним явищем. Вони є конструйованими у нашій пам'яті та почуттях через повторювані стикання зі світом та складні асоціації (Релф/Relph, 1985:26). Розглядаючи у такий спосіб, місця створюються через людське захоплення (зайняття) простору і через використання символів, щоб перетворити цей простір у місце. Таким чином, значення місця є невідривним від свідомості тих, хто його населяє, так, що місце є не розташуванням чогось, а відношенням. Використання терміну “місце” зазвичай має на увазі відмову від різноманітних наукових підходів, включаючи позитивізм.
Хоч “місце” є ключовим поняттям географії, ідея “місця” не була досліджуваною до 1970-х років. Для більшості ХХ ст. ідея “регіону” формувала основу суспільної географії. Тільки із виникненням гуманістичної географії (і застосування феноменології) та завдяки працям Yi-Fu Tuan, Edward Relph and Anne Buttimer “місце” було проаналізовано. Вони також наголошували на обмеженості таких понять як простір та розташування, що були домінуючими у географії як просторовій науці у 1960-х — 1970-х роках.
З таким розумінням місця, сильно пов'язані три ідеї: топофілія, сенс місця та мало або без місця (placelessness). Топофілією пояснюється любов до місця, емоційні зв'язки між людьми і середовищем. Коли люди співживаються з певним місцем та роблять його комфортним для себе, вони дають місцю певний сенс, що служить як емоційна підтримка для їх щоденного життя. Ідея мало (менше або без) місця, що посилається до тих місць, де є брак значення, не виявляється дуже цінною, можливо через те, що будь-яке місце, яке може бути ідентифіковане, обов'язково має значення для будь-кого. Але ця ідея вживається до однорідних і стандартизованих ландшафтів, де відсутня місцева відмінність і особливість. Відсутність місця є деколи результатом поширення попкультури (масової культури) з шкодою (і втратою) для локальних культур. Глобалізація є крайнім варіантом цього.
Зараз ідея "місця" є центральною у географії (в таких її напрямах як критична суспільна географія, феміністична географія, у дослідженні нерівностей, ідентичності, інакшості, глобалізації, споживання, влади та багатьох інших тем) і широко поширеною в інших суспільних та гуманітарних науках. На жаль, в Україні, у географів перша асоціація, що виникає із поняттям “місце” є “точка”, що говорить про сильну вкоріненість позитивістичного мислення природничих наук у їх свідомості.
Джерело:
- Norton, William. Cultural Geography: environments, landscapes, identities, inequalities. - 2nd ed. Oxford University Press, 2006, 455 p.
- Encyclopedia of Human Geography/editor, Barney Warf, Florida State University. Sage Publications, 2006, 616 p.
- The Dictionary of Human Geography/edited by Derek Gregory, Rob Johnston, Geraldine Pratt, Michael J. Watts, and Sarah Whatmore. - 5th ed. Wiley-Blackwell, 2009, 1052 p.
