Тези доповіді на конференції опубліковані у:
Лозинський Роман "Творення місця та повсякденне життя в суспільній географії". Географічна наука і практика: виклики епохи: Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 130-річчю географії у Львівському університеті (м. Львів, 16-18 травня 2013 р.) / [Відповід. редактори: доц. В.І.Біланюк, доц. Є.А.Іванов]. У 3-ох томах. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2013. - Том 1. - 362 с. С.162-165.
 |
Квартал Седермальм, Стокгольм
Фото: Роман Лозинський
|
В українській суспільній географії центральним поняттям вважається “територія” (і суспільство), а предметом дослідження суспільної географії — геопросторова організація (чи територіальна організація) суспільства і його сфер [2, с. 75; 5, с. 7, 16]. Такі погляди на географію є відображенням певної філософської методології, зокрема позитивістської, яка зараз є домінуючою в українській суспільній географії [1]. Читаючи публікації українських географів, можна зауважити, що теперішні розуміння предмету і центрального поняття української суспільної географії вже сприймаються як певна ідеологічна доктрина (у негативному розумінні цього слова), яка широко пропагується як студентам, так і молодим науковцям. У цій статті пропоную розглянути поняття “місце” – одне з центральних у англо-американській суспільній географії, яка, як відомо, вважається провідною у світі. Зосередження на понятті “місце” і його вивченні є актуальним, оскільки окрема людина (чи соціальна група) перш за все живе у певному місці, де вона ходить на роботу, відпочиває, зустрічається з друзями, купляє речі і що найголовніше надає йому певні значення, а не у місті, адміністративному районі чи державі [12, p. 335].
Поняття “місце” є одним із центральних понять (концептів) у сучасній суспільній географії загалом та в культурній географії зокрема [13, p. 539]. Хоч на перший погляд, поняття “місце” та “територія” може здаватись лише заміною одного слова на інше, проте, саме ця заміна кардинально змінює методологічні принципи географічного дослідження. [12, p. 396]
Рис. 1. Повсякденне життя і місце
(позитивістське трактування).
Мала соціальна група - різновид соціальної групи, між усіма членами якої існують безпосередні особистісні контакти; її представники мають розвинене почуття приналежності до неї. Нижня межа чисельності малої групи складає 2-3, верхня - кільком десяткам людей, але не більше 40 [4, с. 468].
Існує три рівні/підходи розуміння поняття “місця”, які є загальновідомими і згадуються в кожній англомовній енциклопедії та чи не в кожному підручнику з суспільної географії (з певними розбіжностями у поясненні, але не змінюючи при цьому суті).
1. Місце як розташування (абсолютне і відносне). Розташування є індикатором, де щось розташоване в поняттях абстрактних одиниць (наприклад, абсолютні координати на картах) або відносних, тобто, де щось розташовано відносно чогось іншого (наприклад, пункт А є на 50 км. північніше В). Таке розуміння використовується і в географії і в щоденному житті. Тут місце посилається просто до питання “де” щось є.
2. Місце як атрибути фізичного середовища. Місце також посилається до фізичних ландшафтів, що роблять його унікальним від іншого місця. Ми можемо говорити про улюблені місця (наприклад, десь, де ми їздили на відпочинок у дитинстві) і мати на увазі загальну суму всіх речей (і природних і культурних) у конкретному місці. У цьому сенсі, місце є набагато більшим, аніж просто посилання до абсолютного чи відностного розташування. Замість цього, воно посилається до будинків, пляжів, пагорбів, лісів — до всього того, що робить одне місце іншим від іншого місця. (Таким чином, йде мова про фізичне середовище не як природне, а як предметне, таке, що містить речі природного і людського походження — прим. наша).
3. Місце як сенс або значення. Це всі суб'єктивні значення, що були прикріплені до розташування і фізичного середовища, тобто до характеристик (атрибутів) цього середовища. Деякі з цих значень можуть бути особистими і бути наслідком індивідуальних біографій. Це може бути, для прикладу, якийсь запах, завдяки якому ми пригадуємо кокретне місце або, можливо, це пам'ять, де ми одного разу жили, наповнює нас емоціями, які важко пояснити — ностальгія, страх, сум, надія. Проте, деякі сенси місць є більш спільними (розподілені між кимось) і є подібними до продуктів посередництва (медіації). Місця, попри все, часто є заселені різними людьми, для яких певні речі є спільними — вони розподіляють між собою щоденну рутину. Вдодачу, місця є об'єктами зображення та показів в романах, музиці та фільмах, а також в телебаченні. Таким чином, згадуючи таке місце як Новий Орлеан чи Гонконг, це є подібним до певних значень, що виникають знову і знову серед різноманітних груп людей. Ми можемо думати про ці спільні сенси місця як образи місця (англ. place images). [9, p. 356]
Місця розглядаються як такі, що засновані на досвіді та є соціальним явищем. Вони є конструйованими у нашій пам'яті та почуттях через повторювані стикання зі світом та складні асоціації (Релф/Relph, 1985:26). [12, p. 334] Розглядаючи у такий спосіб, місця створюються через людське захоплення (зайняття) простору і через використання символів та значень, щоб перетворити цей простір у місце. Значення місця є невідривним від свідомості тих, хто його населяє, так, що місце є не розташуванням чогось, а відношенням. [12, p. 73] Використання терміну “місце” зазвичай має на увазі відмову від різноманітних наукових підходів, включаючи позитивізм. [12, p. 396]
Хоч “місце” є ключовим поняттям географії, ідея “місця” не була досліджуваною до 1970-х років. Для більшості ХХ ст. ідея “регіону” формувала основу суспільної географії. Тільки із виникненням гуманістичної географії (і застосування феноменології) та завдяки працям І-Фу Тюан (Yi-Fu Tuan), Едварда Релфа (Edward Relph) та Анни Баттімер (Anne Buttimer) “місце” було проаналізовано. Вони також наголошували на обмеженості таких понять як простір та розташування, що були домінуючими у географії як просторовій науці у 1960-х — 1970-х роках (йдеться про просторовий аналіз*). [9, p. 357]
Зараз ідея "місця" є однією з центральних у географії (в таких її напрямах як критична суспільна географія, феміністична географія, у дослідженні нерівностей, ідентичності, інакшості, глобалізації, споживання, влади та багатьох інших тем) і широко поширеною в інших суспільних та гуманітарних науках [10, 8 v., p. 169; 9, p. 356] (у зв'язку із так званим недавнім “просторовим поворотом” - “spatial turn”*, що відбувся у них [12, p. 334, 335] ).
Невід’ємною частиною творення місця є повсякденне життя людей, які живуть у ньому, отримують певний досвід у ньому та змінюють його.
Проаналізувавши наявні в українській та російській суспільній географії вживання терміну повсякденне/щоденне життя у означенні поняття спосіб життя (так як воно частіше застосовується і пояснюється) [2,6,7], я розглядаю (спрощено і “пристосовано” до української географії) повсякденного життя як специфічна і водночас типова життєдіяльність людини, що здійснюється кожного дня з метою задоволення своїх потреб, особливості якої зумовлені як історично сформованими суспільними і природними умовами, так і індивідуальними характеристиками людини. У повсякденному житті рідко можна чітко відокремити та повноцінно дослідити окремі сфери життєдіяльності людини – культурну, господарську, політичну та соціальну, які є зв’язані у складні взаємозв’язки та взаємозалежності.
Отже, центральним у суспільно-географічному дослідженні повсякденного життя населення є людина і місце (див. Рис. 1). Людина (а також соціальна група), маючи певні потреби і прагнучи їх задовольнити, здійснює свою діяльність у суспільно- та природно-географічному середовищі, яке надає або обмежує можливості людини задовольнити свої потреби.
Діяльність, що здійснює людина у повсякденному житті можна найбільш загально розглядати як сфери повсякденного життя (або повсякденне життя людини основних сфер життєдіяльності): економічна, демографічна, культурна, соціальна, політична та екологічна. Середовище життєдіяльності людини здійснює вплив на її повсякденне життя через суспільно- та природно-географічні умови та чинники, до яких вона пристосовується або ж протистоїть їм, перетворюючи своє середовище життєдіяльності. Таким чином, місце формується як в процесі повсякденного життя людини та соціальних груп, так і через їх взаємодії з зовнішніми суспільно- та природно-географічними умовами.
Проте, місце я розглядаю у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні (позитивістському і наближеному до української суспільної географії) – це середовище життєдіяльності, в межах якого людина чи мала соціальна група* здійснює свою щоденну діяльність (активність) та здатна його змінити для своїх потреб.
Територіально до місця належить помешкання (житло) людини, подвір’я, вулиця, квартал/район поселення або невелике поселення. Суспільно-географічними характеристиками місця у такому розумінні є його матеріальні та діяльнісні ознаки. До матеріальних ознак належить все, що було створено людиною на території: облаштування приватного простору – помешкання, подвір’я, присадибної ділянки, а також матеріальні характеристики кварталу (дільниці, району) проживання: будинки та їх архітектурний стиль, шляхи сполучення, створена людьми чи/та малою соціальної групою інфраструктура – спортивна, розважальна (клуби, кафе/бари), споживча (магазини, сфери послуг) і т.д. Не матеріальною складовою місця є діяльність людини чи малої соціальної групи, що здійснюється в ньому в процесі повсякденного життя: праця, проведення вільного часу, робота пов’язана із натуральним господарством, споживання товарів та послуг, відвідування друзів та знайомих. Таким чином, на формування місця одночасно впливають “ззовні” суспільно- та природно-географічні умови і чинники та “внутрішні” - діяльність людини та малих соціальних груп, у якій також відображаються їх індивідуальні особливості (цінності, світогляд, переконання). Такий одночасний вплив і “зіткнення” двох протилежних “чинників” на формування місця, є, на мою думку, основною особливістю місця як явища.
У широкому розумінні (філософсько-географічному) місце – це середовище, якому люди та соціальні групи надають певні значення, які виникають у них в процесі повсякденного життя. У широкому розумінні місце є соціальним явищем, і його суспільно-географічними властивостями є значення, надані йому людьми, його символізм та образи (англ. place images) [12, 455 p.]. Місцем у широкому розумінні може виступати як помешкання людини, так і поселення чи держава.
Зміна уваги суспільної географії з поняття “територія” на “місце” несе у собі перш за все зміни методологічного характеру. Вузький предмет дослідження суспільної географії з позитивістської “геопросторової організації суспільства і його сфер”, з кількісними методами та домінуючою системною парадигмою, заміняється багатьма іншими підходами, питаннями та методами, що роблять суспільну географію однією з найдинамічніших соціальних та гуманітарних наук.
Лозинський Р. Від традиційної до нової культурної географії або історія появи географії як гуманітарної науки / Р. М. Лозинський // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 4, Географія і сучасність : Збірник наукових праць / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. - Вип. 25. - С. 59-67
Топчієв О. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2005. - 632 с.
Філософський енциклопедичний словник. Друге видання: інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ, К., — Арис, 2002, 742 с.
Черниш Наталія. Соціологія. Курс лекцій. - Львів: Кальварія, 2004. - 544 с.
Шаблій О. Основи загальної суспільної географії. – Львів: Вид. центр ЛНУ, 2003. – 444 с.
А. А. Возьмитель, Г. И. Осадчая, Образ жизни: теоретико-методологические основы анализа. Социологические исследования, М. № 8, Август 2009, C. 58 - 65.
Щитова Н. А. География образа жизни: основные понятия и стратегии исследования // Вестник Московского университета. Сер. 5. География, 2005. — № 5. — С.12-18.
Companion to Cultural Geography/edited by James S. Duncan, Nuala C. Johnson, and Richard H. Schein. Blackwell Publishing, 2004, 529 p.
Encyclopedia of Human Geography/editor, Barney Warf, Florida State University. Sage Publications, 2006, 616 p.
International Encyclopedia of Human Geography/ editor-in-chief Rob Kitchin, Nigel Thrift. Elsevier, 2009, 12 volumes.
Jerome D. Fellmann, Arthur Getis, Judith Getis. Human Geography: Landscapes of Human Activities 8-th ed.
Norton, William. Cultural Geography: environments, landscapes, identities, inequalities. - 2nd ed. Oxford University Press, 2006, 455 p.
The Dictionary of Human Geography/edited by Derek Gregory, Rob Johnston, Geraldine Pratt, Michael J. Watts, and Sarah Whatmore. - 5th ed. Wiley-Blackwell, 2009, 1052 p
* Просторовий аналіз (англ. spatial analysis) — напрям у суспільній географії, що скритикував попередньо домінуючий регіональний напрям як ненауковий (оскільки він мав описовий характер). Просторовий аналіз протримався у домінуючих позиціях суспільної географії (особливо у економічній географії) короткий період - з середини 1950-х до 1970-х. Цей підхід, інспірований природничими науками та економічною наукою, пропагував головним завданням географії визначення та пояснення чому певні об'єкти знаходяться там, де вони є, [8, p. 13] застосовуючи кількісні методи, математичні моделі та ГІС, через що його ще називають кількісним напрямом у географії. Поява напряму просторового аналізу зумовлена так званою “кількісною революцією” у кінці 1950-х поч. 1960-х років, що також відбулась у інших суспільних науках. Просторовий аналіз був об'єктивістьським, а його філософською основою служив позитивізм, особливо логічний позитивізм. Проте, у кін. 60-х ХХ ст. у середовищі англо-американських географів відбуваються філософські дебати, що стосуються питання чи можна вивчати людей застосовуючи позитивістські підходи, що розвиваються у природничих науках та застосовуються до природничої перспективи простового аналізу. З сучасної точки зору, ідея вивчення людей застосовуючи підходи природничих наук є непридатною: трактувати людей об'єктивно означатиме трактувати їх по суті як речі, а не як мислячих, відчуваючих індивідуальностей. [12, p. 14].
* Просторовий поворот (англ. spatial turn). У 80-ті-90-ті у суспільних та гуманітарних науках відбувається “переосмислення простору”. Таке зацікавлення у просторі багатьма науками, які до цього переважно звертали увагу на час, розглядається як просторовий поворот (англ. spatial turn). [10, 2 v., p. 439] У суспільних науках традиційний фокус спрямовувався більше на клас та соціальну групу, опускаючи поняття “місце”. Усвідомлення того, що ніхто не живе у світі загальному (Geertz 1996;262), а в локальних ландшафтах, де людям комфортно, мало сильний вплив на суспільні науки в останні роки. [12, p. 335]
* Соціальна група - сукупність людей, які певним чином взаємодіють одне з одним, відчувають свою приналежність до групи і сприймаються іншими як члени відповідної групи [4, с. 475].
