Культурні ландшафти Галичини: етика взаємодії людини з природою

 Eng below 

Лозинський Роман. Культурні ландшафти Галичини: етика взаємодії людини з природою. Львів: Ладекс, 2020. — 224 с.; 198 іл. 

Видання є результатом міждисциплінарного дослідження культурних ландшафтів Галичини.

Культурні ландшафти становлять важливу цінність у житті окремих людей та спільнот — є основою комфортного середовища, культурної самобутності / ідентичності, збереження історичної спадщини, розвитку туризму та відповідальної взаємодії людини з природою. У виданні розглянуто культурні ландшафти як складне соціально-природне явище, простежено динаміку їх змін з початку Х ст. під впливом розвитку технологій, ринку та ідеологій. Представлено основні загрози руйнування традиційних культурних ландшафтів та способи їх подолання. Також наводяться приклади архітектурно-планувальних способів збереження, регулювання та/або створення нових культурних ландшафтів сільської місцевості. У виданні представлено багатий ілюстративний матеріал, частина якого була зібрана під час польових виїздів у різні куточки Галичини. Цільовою авдиторією є фахова спільнота у сферах архітектури та просторового планування міст і сіл, музейної справи, туризму, охорони природного середовища, а також широке коло читачів і читачок, небайдужих до збереження культурної та природної спадщини.

Читати онлайн та завантажити https://archive.org/details/20201213_20201213_0758/mode/2up

Cultural Landscapes of Galicia (Ukraine): The Ethics of Human-Nature Relation

Roman Lozynskyi 

This publication is the result of an interdisciplinary study of the cultural landscapes of Galicia (Ukraine). Cultural landscapes reflect important values in the lives of individuals and communities — they are the foundation of a comfortable environment, local identity, the preservation of historical heritage, tourism development, and responsible human-nature relations. The publication considers cultural landscapes as a complex aspect of interactions between society and environment, and traces the dynamics of landscape changes since the beginning of the tenth century due to the influence of technology, market forces, and ideologies. The main threats to the destruction of traditional cultural landscapes and ways to overcome them are presented. There are also examples of ways of preserving, regulating and/or planning rural cultural landscapes based on local architecture, urban planning, and the environment. During field trips to different parts of Galicia, a rich body of illustrative material was collected, partially presented in this publication. The target audience is a professional community in the fields of architecture and spatial planning of cities and villages, museum affairs, tourism, environmental protection, as well as a wide range of other readers who are not indifferent to cultural and natural heritage.

Семіотика ландшафту та його візуальний/текстуальний аналіз у англо-американській культурній географії

 Лозинський Роман. 2020. Семіотика ландшафту та його візуальний/текстуальний аналіз у англо-американській культурній географії. Часопис соціально-економічної географії. № 28, Харків. 25–34. DOI: https://doi.org/10.26565/2076-1333-2020-28-03  

Eng below
Анотація

У статті розглянуто розуміння ландшафту з позиції семіотики та критичної соціальної теорії у англо-американській культурній географії та метод візуального/текстуального аналізу ландшафту. Проаналізовано історію зміни підходів до розуміння і дослідження ландшафтів в англо-американській культурній географії з початку ХХ ст. до наших днів, а також розуміння ландшафту у Європейській ландшафтній конвенції. Виявлено, що вживання поняття ландшафт у суспільній географії перш за все має на увазі підкреслення візуального аспекту оточення людини. Було встановлено, що з позиції семіотики ландшафти, крім матеріального (фізичного) виміру, несуть смислове навантаження, передають значення, є системою знаків і можуть читатися як текст.

Представлено аксіоми читання ландшафту американських географів П. Льюїса і Д. Мітчела та положення структуралістської семіотики. Дані теоретико-метологічні підходи застосовуються для дослідження архітектурних стилів адміністративних, житлових садибних та комерційних будинків, пам’ятників та реклами у громадському просторі, топонімів та інших способів символічного маркування простору, а також зображення ландшафтів у медіа (фільмах, новинах, рекламах, картинах, літературі). У статті також розглянуто розуміння ландшафту з позиції критичної соціальної теорії, згідно якої вони беруть участь у конструюванні, підтримці, легітимізації та протистоянні соціальних структур (систем відносин), наприклад національних, політичних, економічних, класових чи гендерних.

Розглянуті у статті підходи дослідження ландшафту є центральними для аналізу візуальних змін середовища життя людей у міській та сільській місцевості, зокрема процесу «декомунізації» в Україні, залучення ландшафту у капіталістичні відносини та практики споживання, у їх комодифікацію та комерціалізацію. Було з’ясовано, що візуальний/текстуальний аналіз ландшафтів також дає змогу виявити цінності та ідентичності людей, виражені у архітектурних стилях нових садибних будинків. Застосування розглянутих підходів є важливим для вдосконалення містопланувальних та архітектурних регулювань з метою створення соціально справедливого середовища з враховуванням історичного, соціального та культурного контексту та потреб різних жителів.

LANDSCAPE  SEMIOTICS AND  VISUAL  /  TEXTUAL ANALYSIS  IN  ANGLO-AMERICAN CULTURAL GEOGRAPHY The  article focus  is  on  the  landscape  understanding  from  the  perspective  of  semiotics and  critical  social  theory  in  Anglo-American  cultural  geography  and  the  method  of  landscape  visual/textual  analysis.  The  history  of  approaches  to  landscape  under-standing and research in Anglo-American cultural geography from the beginning of the XX century to this day is analyzed, as well as the consideration of the landscape in the European Landscape Convention. It was found that the use of the concept of landscape in human geography primarily implies the emphasis on the visual aspect of the built environment. It was found that from the perspective of semiotics, landscapes, in addition to the material (physical) dimension, carry a semantic load, convey meaning, are a system of signs and can be read as text.The axioms for reading the landscape of American geographers P. Lewis and D. Mitchell, and ideas of structuralist semiotics are  presented.  These  theoretical and  methodological  approaches  are  applied to  study  the  architectural  styles  of  administrative,  residential and commercial buildings, monuments and advertisement in public space, place names and other ways of symbolic marking of space as well as landscapes representation in the media (movies, news, advertisements, paintings, literature). The article also examines the understanding of the landscape from the perspective of critical social theory, according to which they are involved in the construction,  maintenance,  legitimization  and  resіstence  of  social  structures  (systems  of  relations),  such  as  national,  political,  economic, class or gender.The  approaches  to  landscape  research  discussed  in  the  article  are  central  to  the  analysis  of  visual  changes  of  built  environment  in  urban  and  rural  settings,  including  the  process  of  "decommunization"  in  Ukraine,  landscape  involvement  in  capitalist relations and consumption practices, it commodification and commercialization. It was found that landscapes visual/textual analysis also allows to reveal the  values and identities of people expressed in the architectural styles of single-family houses. The application of the considered approaches is important for the improvement of urban planning and architectural regulations in order to create a socially just environment, taking into account the historical, social and cultural context, and the needs of different residents. Keywords:landscape, landscape semiotics, visual analysis, landscape as a text, critical social theory.

Book review - Along Ukraine’s River: A Social and Environmental History of the Dnipro by Roman Adrian Cybriwsky

Lozynskyi, Roman. 2019. "Along Ukraine’s River: A Social and Environmental History of the Dnipro by Roman Adrian Cybriwsky" Kyiv-Mohyla Humanities Journal, 6, pp. 223-226.

How do people and nations interact with rivers and what is the social and cultural role of this interaction throughout history? In his book Roman Cybriwsky provides a comprehensive and holistic consideration of the river Dnipro, from its source to its entry into the Black Sea, with a focus on the meaning the river has played for Ukraine and its people. The main Cybriwsky statement is that the Dnipro river is a national river involved in the country’s variable experiences throughout history and one of its central national identity pillars. As a result of extensive place visiting, the author, in addition to historical information, describes cultural landscapes around the river as areflection of past experiences and the current state of Ukrainian society. The book hasan introductory nature and at the same time is rich in essential details, written in alight style, a good balance of scholarly writing and travelogue, ingested with wit (a rarephenomenon in Ukrainian academic and semi-academic literature), which makes it interesting and reachable for a wide audience. 
 

Roman Adrian Cybriwsky is an American cultural urban geographer from Temple University known for his research on neighborhood change under neoliberal conditions in Philadelphia and Tokyo, and more recently on Kyiv’s urban transformations after the collapse of the Soviet Union (see Kyiv, Ukraine: The City of Domes and Demons from the Collapse of Socialism to the Mass Uprising of 2013–2014), and a new book of essays, Ukrainian Panorama: Dispatches from the Road About People, Places, Progress, and Problems. Having a personal passion for rivers and an awareness of their role for people,
the economy, and culture, Cybriwsky considers the Dnipro not only as a natural object, but foremost as a cultural and historical phenomenon containing symbolic meaning and playing a significant role in the nation building process. Cybriwsky utilizes a mix of
approaches — a descriptive tradition of American regional cultural geography and idea of “reading landscape” by extensive place visiting and observation — while omitting theoretization. The author’s aim is to shed light on “terra incognita” for “outsider” readers in the way first explorers did. Roman Cybriwsky stresses that although the
Dnipro river has cultural significance for Ukraine and other Slavic nations and is the third largest river in Europe (after the Volga and Danube rivers) it is not well known in the world and no book exists about the Dnipro even in Ukrainian or Russian. Without posing a research question, Cybriwsky focuses on the description of a wide range of topics, which makes book eclectic: important historical details about cities and towns on the Dnipro’s banks, symbolic landscapes and place renaming, the representation of the river in art and literature, people’s recreation and water use of the river, and
its physical geography and ecology. The author confesses his dislike of postmodern “language,” which he directly states in the book’s preface. Thus, you will not find a critical attitude to the idea of nation and Cossack identity as a social construct or to the “democratic” West and Europe, the Europeanization process as a cultural, political
and economic hegemony, or how the Dnipro river was involved in the maintainance of patriarchy through art and literature. However, Cybriwsky’s attitude towards the shrinkage of public space and access to the riverfront and beaches shows a clearly radical geographical approach with a focus on the topic of social justice and inequality. Читати далі на сайті журналу

Rethinking the Role of Land Privatization in Peri-Urban Transformations in Ukraine: The case study of Sokilnyky, Lviv oblast

Lozynskyi, Roman. Rethinking the Role of Land Privatization in Peri-Urban Transformations in Ukraine: The case study of Sokilnyky, Lviv oblast. Human Geography Journal. Kharkiv, 2019, 27, 48-59.


The purpose of the study is to find out how the distribution and further privatization of land have affected the changes of peri-urban villages in Ukraine since the 1990s, based on the case of the village of Sokilnyky near Lviv. After the collapse of theSoviet Union andthe redirection of Ukraine's economy from a planned centralized to a market-oriented crony-capitalism, the peri-urban areas of largest cities have become complex, dynamic and contradictory spaces with drastic changes in demography, housing, infra-structure, and land use. The shift of land policy in Ukraine in the 1990s with the weakening of planning regulations and the way land was distributed are the main triggers of how peri-urban areas have been transforming. The analysis of changes in land ownership, household farming/agriculture, detached houses’ number and size, household in-come and urban morphology (street network, location of houses and commercial units) in Sokilnyky since 1990s reveals three key consequences of privatization and commodification of land in post-socialist cities’ environs: a) land privatization provided the oppor-tunity for small-scale household farming/agriculture for one class of people as a survival strategy, especially during the economic crisis of the 1990s, and a place for housing and commercial construction for another, causing the eclectic nature of peri-urban settle-ments with mixing different classes of people with different lifestyles; b) land distribution and privatization were crucial in the emer-gence of chaotic, fragmented and ad-hoc housing and commercial units, since land division into plots in the 1990s preceded urban planning and master plan development; c) privatization has also created a condition for biased land-development for profit, resulting in shrinkage of publicspaces, communal lands and green open spaces. The study is based on statistics from local government, historical map analysis, informal interviews/personal communication with urban planners and officials, and fieldwork visual analysis.Keywords:post-socialist transformations, peri-urban area, housing, urban morphology, land-policy, privatization, urban planning, criticalsocial theory.


ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ РОЛІ ПРИВАТИЗАЦІЇ ЗЕМЛІ У ТРАНСФОРМАЦІЯХ ПРИМІСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ В УКРАЇНІ: КЕЙС-СТАДІ СЕЛА СОКІЛЬНИКИ, ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ


Метою дослідження є з’ясувати, як розподіл та подальша приватизація земель впливають на зміни приміських сіл України з 1990-х років на основікейс-стаді села Сокільники під Львовом. Після розпаду Радянського Союзу та перенаправ-лення економіки України з планової централізованоїдо орієнтованогона ринок кроні-капіталізму приміські території найбільших міст стали складними, динамічними та суперечливими просторами із різкими змінами в демографії, житлі, ін-фраструктурі і землекористуванні. Зміна земельної політики в Україні у 1990-х роках із ослабленням планувальних регулю-вань та те, як відбувався розподіл землі, є основними тригерами, як приміські території трансформуються. Аналіз змін у власності на землю, особистому селянському господарстві, кількості та розміру садибних будинків, доходах домогосподарств та морфології поселення (вулична мережа, розташування будинків та комерційних закладів) у Сокільниках з 1990-х років дозволяє виявити три ключові наслідки приватизації та комодифікація земель в околицях пост-соціалістичних міст: а) приватизація землі надала можливості для ведення особистого селянського господарства невеликого масштабу для одного класу людей як стратегія виживання, особливо під час економічної кризи в 90-х роках, та місце для житлового будівництва та комерційних об’єктів–дляіншого, що спричинило еклектичний характер приміських поселень із змішанням різних класів людей із різними способами життя; б) розподіл та приватизація земель мали вирішальне значення для виникнення хаотичних, роздроблених та ситуативних житлових та комерційних об’єктів, оскільки поділ землі на ділян-ки у 1990-х роках передував містобудівному плануванню та розробленню генерального плану; в) приватизаціятакож ство-рила умови упередженого розпоряджання землею задля прибутку, в результаті чого скорочуються громадські простори, комунальні земліта зелені відкриті простори. Дослідження базується на статистиці з місцевої адміністрації, аналізі історичних карт, неформальних інтер-в'ю/особистому спілкуванні з планувальниками та посадовими особами, а також на польовому візуальному аналізі.Ключові слова:постсоціалістичні трансформації, приміська територія, житло, морфологія поселення, земельна політика, приватизація, міське планування,критичнасоціальна теорія. Читати далі на сайті часопису

Хаос і нерівність у львівському передмісті

Лозинський Р. 2019. Хаос і нерівність у львівському передмісті. Спільне. 12. С. 114-124. 

Навесні й наприкінці літа околиці українських міст затягує димом від сухої трави, листя або бадилля, спалюваних мешканцями приміських сіл після збору врожаю. Задимлені сільськогосподарські поля особливо контрастують на тлі розкішних приватних садиб і торгово-розважальних центрів. Еклектика нових передмість України відбиває всю суперечність і неоднозначність трансформацій колишніх соціалістичних суспільств.

У цій статті я розглядаю околиці найбільших міст України на прикладі приміського села Львова — Сокільників. Воно знаходиться за адміністративною межею міста, проте зазнає його впливу. В приміських селах у радянський період переважала аграрна складова з централізованим плановим сільськогосподарським виробництвом у межах колгоспів чи радгоспів. Від інших сіл приміські відрізнялись, по-перше, спеціалізацією сільського господарства. Воно спрямовувалося на потреби великого міста. До того ж тут були дачі, а люди постійно їздили в місто на роботу, особливо з кінця 1970-х років. Із середини 1990-х років приміські села найбільших міст України та інших постсоціалістичних країн стали динамічними, складними та суперечливими просторами, де й далі відбуваються значні перетворення.

Згідно з аналізом Світового банку урбаністичних процесів в Україні, наша країна разом із Росією посідає четверте місце у світі (після Китаю, США та Індії) за абсолютною величиною нової забудованої території (built-up areas) і перше в розрахунку на одну особу за останні 15 років (2000—2014). І це попри швидке скорочення населення й економічну кризу 2008 року (Світовий банк 2015). Як покаже приклад Львова, значна частина забудованої території з’являється саме в приміських селах. Нові житлові та комерційні об’єкти докорінно змінили як культурний, так і природний ландшафт. Вони створили особливий соціально-просторовий феномен — передмістя, що мають свої особливості розвитку й способу життя. Проте українські урбаністи переважно не звертають увагу на нові передмісті та їхнє просторове планування.

Яким є українське передмістя? Що визначає його розвиток? Які ширші суспільні процеси воно віддзеркалює? Мета цієї статті — відповісти на ці питання. Мене особливо цікавить, наскільки вдалим є міське та просторове планування цих територій з погляду соціальної й економічної відповідальності та збереження довкілля. Я також розглядаю, якою була роль поділу, роздачі та подальшої приватизації земель колишньої державної та комунальної власності й земель запасу в 1990–2000-х роках у трансформації приміських сіл. Важливо з’ясувати й значення різних факторів у процесі роздачі та приватизації землі в просторовому плануванні, стан планувальної експертизи, відбитий у генеральних планах приміських сіл. Читати далі на сайті журналу Commons

Якими будуть краєвиди-ландшафти України і чому це важливо

Лозинський Р. 2019. Якими будуть краєвиди-ландшафти України і чому це важливо. Критика. № 9-10,С. 20-27.

Краєвиди сіл і міст України значно змінилися після розпаду Радянського Союзу, і темпи змін тільки прискорюватимуться зі збільшенням добробуту і зростанням економіки. Мрії людей про комфорт, достаток, статус і безпеку втілюються у нових будинках, їхніх архітектурних стилях, огорожах та брамах. Форми, кольори та декорації є результатом зростання не тільки добробуту, а й доступности нових матеріялів та інформації. Американський культурний географ Перс Льюїс наголошує, що краєвиди є відображенням особливостей суспільства: його економіки, культури, де кожен елемент краєвиду виражає «наші смаки, цінності, аспірації і навіть страхи у відчутній, видимій формі». Якими є українські краєвиди, і що вони говорять про нас та суспільство? Чому одні елементи краєвидів зникають, а інші з’являються без урахування місцевої специфіки та культури? У маленькому карпатському містечку можна натрапити на кафе «Венеція» чи «У Юлі», у великих містах подибуємо назви нових житлових комплексів «Бритіш Таун» чи «Америка». Моя головна мета — з’ясувати особливості нових культурних ландшафтів України та соціяльно-історичні обставини, що впливають на їхній вигляд.

В Україні ландшафт передовсім асоціюється з природним ландшафтом. Проте у статті я розглядаю поняття культурного ландшафту (cultural landscape) — складного явища, що найспрощеніше є академічним відповідником «краєвиду» у західній географічній академічній літературі. Як соціяльнo-природне явище ландшафт складається з багатьох узаємозв’язаних елементів: природних, як-от рельєф, ґрунти, рослинність, вода тощо, і тих, які створила людина: способи землекористування та аґродіяльність, житлові будинки, сакральні, промислові й комерційні споруди і їхній стиль, мережа вулиць, парки й інші громадські простори. До того ж американські, а також европейські географи/ні, серед яких Деніс Косґров, Стивен Деніелс, Джеймс і Ненсі Данкени, Дон Мітчел, Доналд Мейніґ, Марк Антроп, Ганес Паланґ, звертають увагу на те, що ландшафти, окрім матеріяльного виміру, несуть смислове навантаження і передають значення, а отже, вони є текстом і системою знаків (семіотика та іконографія в поміч). Символічне навантаження ландшафтів відіграє ключову роль в ідентичності і окремих людей та спільнот, і цілих країн, є частиною спадщини і часто визначає сенс місця (sense of place).

На трансформації краєвидів в Україні вплинула економічна криза 1990‑х років зі стратегіями адаптації людей до складних економічних умов та ослаблення архітектурного і планувального реґулювання після розпаду Радянського Союзу з поширенням практик непотизму. Через інтенсивне великомасштабне сільське господарство, зростання економіки та добробуту людей у наступні роки виникали нові елементи краєвидів, що нехтують довкіллям та місцевими особливостями планування та архітектури, і ці зміни тільки прискорюватимуться. Як було з’ясовано, в Україні існує неповага до місцевих культурних ландшафтів, їхніх особливостей і розмаїття, внаслідок чого поширилося явище elsewhereness(прямий переклад із англійської — «десь в іншому місці»), що характеризує місця, які не мають зв’язку з локальним контекстом і копіюють інші зразки, нехарактерні для певної місцевости. Це явище має глобальний вимір: бельгійський географ Марк Антроп стверджує, що нові культурні ландшафти радше насаджено, ніж інтеґровано у локальні природні та культурні контексти. Та у Східній Европі є свої особливості. Естонський географ Ганес Паланґ, досліджуючи зв’язок людей із ландшафтами й соціяльно-історичний контекст країн Східної Европи, дійшов висновку, що часта зміна формацій зі зсувами у системах цінностей і приватної власности неґативно вплинули на зв’язок людей із оточенням і спричинилися до появи відсторонености (detachment) та відчужености (alienation) людей від оточення. Паланґ убачає прояв цих явищ у байдужості до змін у довкіллі, бракові місцевої ідентичности, невідповідному плануванні та менеджменті землі, убогих архітектурних стилях, нереґульованому викиданні сміття та... Читати далі на сайті Критика

Творення місця та повсякденне життя в суспільній географії

Тези доповіді на конференції опубліковані у:

Лозинський Роман "Творення місця та повсякденне життя в суспільній географії". Географічна наука і практика: виклики епохи: Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 130-річчю географії у Львівському університеті (м. Львів, 16-18 травня 2013 р.) / [Відповід. редактори: доц. В.І.Біланюк, доц. Є.А.Іванов]. У 3-ох томах. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2013. - Том 1. - 362 с. С.162-165.

Квартал Седермальм, Стокгольм 

Фото: Роман Лозинський

В українській суспільній географії центральним поняттям вважається “територія” (і суспільство), а предметом дослідження суспільної географії — геопросторова організація (чи територіальна організація) суспільства і його сфер [2, с. 75; 5, с. 7, 16]. Такі погляди на географію є відображенням певної філософської методології, зокрема позитивістської, яка зараз є домінуючою в українській суспільній географії [1]. Читаючи публікації українських географів, можна зауважити, що теперішні розуміння предмету і центрального поняття української суспільної географії вже сприймаються як певна ідеологічна доктрина (у негативному розумінні цього слова), яка широко пропагується як студентам, так і молодим науковцям. У цій статті пропоную розглянути поняття “місце” – одне з центральних у англо-американській суспільній географії, яка, як відомо, вважається провідною у світі. Зосередження на понятті “місце” і його вивченні є актуальним, оскільки окрема людина (чи соціальна група) перш за все живе у певному місці, де вона ходить на роботу, відпочиває, зустрічається з друзями, купляє речі і що найголовніше надає йому певні значення, а не у місті, адміністративному районі чи державі [12, p. 335].

Три традиції дослідження повсякденного життя у суспільній географії

Барселона в обідню пору.

Фото: Роман Лозинський
У статті розглядаються особливості суспільно-географічного дослідження повсякденного життя. Виявлені методологічні відмінності, що присутні у різних наукових школах, дозволили нам виділити три традиції суспільно-географічних досліджень повсякденного життя: 

1. повсякденне життя у дослідженнях “способу життя” французької географічної школи (поч. ХХ ст.); 2. повсякденне життя у англо-американських культурно-географічних дослідженнях стилю життя; 3. повсякденне життя у гуманістичній географії та в концепції “життя/живучи на місці”.

Ключові слова: французька географічна школа, спосіб життя, “genre de vie”, повсякденне життя, місце. 
Три традиции иследования повседневной жизни в общественной географии. В статье рассматриваются особенности общественно-географического исследования повседневной жизни. Выявлены методологические различия, которые присутствуют в различных научных школах, позволили нам выделить три традиции общественно-географических исследований повседневной жизни: 1. повседневная жизнь в исследованиях "образа жизни" французской географической школы (нач. ХХ в.) 2. повседневная жизнь в англо-американских культурно-географических исследованиях стиля жизни; 3. повседневная жизнь в гуманистической географии и в концепции "жизнь на месте".

Ключевые слова: французская географическая школа, образ жизни, "genre de vie", повседневная жизнь, место.

Three Traditions of Everyday Life Studies in Human Geography. The features of human geographical investigations of everyday life are examined in the paper. Revealed methodological distinctions of such studies in different scientific schools, give us possibility to identify three traditions of human geographical studies of everyday life: 1. everyday life in studies of way of life at French geographical school (early XX-th. century); 2. everyday life in Anglo-American cultural geographical studies of lifestyle; 3. everyday life in humanistic geography and in conception of “living in place”.

Key words: French geographical school, way of life, “genre de vie”, everyday life, place.

В Україні і пострадянському просторі значна кількість географів виділяє географію способу життя (І. Гудзеляк, О. Любіцева, О. Шаблій, І. Ровенчак, Л. Шевчук, К. Мезенцев, Н. Щитова) і намагається її обгрунтувати як повноцінний науковий напрямок у суспільній географії. Проте, конкретні дослідження у цій сфері відсутні. Вивчення способу життя (рос. образ жизни) Н. Щитової (Ставропольський університет) методологічно проводились у руслі загальноприйнятих в українській суспільній географії підходів: позитивізм, системна парадигма, галузево (структурно) – статистичний підхід. Маючи вже певні теоретичні суспільно-географічні дослідження у тематиці способу життя і повсякденного життя [2], а також аналіз англо-американської географії [1], ми усвідомили, що проводячи дослідження за домінуючими на даний час в пострадянській суспільній географії методологіями, теоріями та методами, дослідження у цій сфері буде не те що неповним та обмеженим, але і дуже поверховим.

Перцепційні регіони, внутрішньо-українське примирення та влада

Тези доповіді опубліковані:
Лозинський Роман. "Перцепційні регіони, внутрішньо-українське примирення та влада", "Регіон - 2011: стратегія оптимального розвитку: матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю", (м. Харків 10-11 листопада, 2011 р. / Гол. ред. колегії В.С. Бакіров. - Х.: ХНУ ім. В. Каразіна, 2011. - 148-152.

Приклад карти асоціацій щодо України. 

Автор Сергій Пішковцій [8]

            Тематика дослідження перцепційних та вернакулярних регіонів (відомих також як популярні, народні — англ. popular [3, p. 257]) в своїй основі звертається до сприйняттєвого досвіду людей, переважно щоденного.  На наш погляд, ця тема є надзвичайно актуальною у географічних дослідженнях українського суспільства, яке має значні регіональні відмінності в історії та культурі. Актуальність таких досліджень зростає також із потребою дослідити як влада (англ. power — є дещо ширшим поняттям, про нього див статтю [2]) використовує культурні регіональні відмінності і активно бере участь у творенні певних “образів” регіонів переважно через мас-медіа задля збереження своєї владної позиції. Перед тим як перейти до питань влади, розглянемо особливості перцепційного регіону.

Від традиційної до нової культурної географії

      

Стаття у скороченому вигляді опублікована у Науковому часописі Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова "Географія і сучасність". Посилання на статтю:  Від традиційної до нової культурної географії або історія появи географії як гуманітарної науки [Текст] / Р. М. Лозинський // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 4, Географія і сучасність : Збірник наукових праць / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. - Вип. 25. - С. 59-67

Культурна географія є найбільш динамічним та енергійним напрямом у сучасній англомовній суспільній географії останніх 20 років. Багато хто пов'язує це із культурним поворотом, що відбувся паралельно в інших суспільних науках [9, p. 129]. 

Від культури як причини до культур як соціальних конструктів або

переосмислюючи культурну географію


       Напротязі більшої частини ХХ ст. культурна географія існувала як складова у різних традиціях географії, що переважно спрямовували свою увагу на “існування різноманітних ландшафтів різної адаптації людських груп до свого найближчого середовища” (Archer, 1993, p. 500). [9, p. 130] Хоч термін культурна географія є порівняно новий, проте концепція культурної географії є давньою. Вона вперше з'явилась у Німеччині, коли у кінці ХІХ ст. Фрідріх Ратцель виділив антропогеографію. У Франції географія була більш природничою і культурна географія тут повернулась через Сполучені Штати, де активно розвинувся культурно-географічний підхід досліджень ландшафтів. [1, p. 2] Отже, існувало три напрями щодо цієї теми:

1. У Північній Америці культурна географія ототожнюється з Школою Берклі (назва від одного з кампусів Каліфорнійського університету, що знаходиться у м. Берклі і має таку ж назву), яка розвинула теорію культурного ландшафту. У цій школі також розвивалась теорія походження та дифузії культур по земній кулі з культурних осередків (cultural hearths). Культура розглядалась як агент, а ландшафт як середовище (оточення). Було розвинуте поняття культурних ареалів, де переважала одна культурна група, що зайняла цей ареал. У цій науковій школі розглядали переважно матеріальну культуру (а саме матеріальні артефакти) з позицій суперорганічної теорії, де роль соціальних та політичних процесів та індивідів у формуванні культури ігнорувались, а культура розглядалась як щось незмінне і таке, що впливає на все інше. Значні досягнення цього напряму є у сфері відношення людина-природа. Ця наукова школа була настільки впливовою, що у середині ХХ ст. в американських університетах суспільну географію називали культурною.
2. Європейська традиція культурної географії спрямовувала свою увагу на спільному (взаємному, обопільному) формуванні людини та місця (place). Школа Аналлів¹ у Франції, винекнення якої є також пов'язане з ім'ям Поль Відаль де ля Бляша (1845-1918) (його діяльність мала вплив на Марка Блока (Marc Bloch (1886–1944), співзасновника цієї школи), була затребуваною культурною, соціальною і історичною географією. У географії увага спрямовувалась на єдність людей та місць крізь поняття ‘genres de vie’ (англ. аналог різний у різних авторів ‘modes of life’ [9, p. 273], way of everyday life [9, p.130], lifeway [1, p. 23]), тобто способи повсякденного життя. Увага приділялась більше звичайним людям та повсякденній (щоденній) культурі, аніж високій культурі. У цій європейській традиції географії була розвинена теорія поссібілізму.
3. У британській географії, регіональний підхід був інспірований геттнерівською схемою landerkunde (регіональних досліджень) — регіональні дослідження здійснювались за схемою від природної основи до соціальної та, вкінцевому, до культурної: починаючи від геології, топографії, клімату, природних ресурсів і, нарешті, до заселення та людської культури, що адаптовані до тих умов (heimatkunde). Подібний хорологічний підхід був у шведській географії, що фокусувався на hembydsforskning (home area studies – буквально - вивчення домашнього району, тобто краєзнавство) і спирався на етнологічні дослідження матеріальної культури і мови задля визначення культурних регіонів (Crang, 2000).
   [9, p. 129, 130]

       Щоб краще зрозуміти “нову” культурну георафію, яка прийшла на зміну традиційній культурно-ландшафтній, та причини її появи, розглянемо більш детально особливості традиційної культурної географії, яка переважно асоціюється з американською культурно-географічною або культурно-ландшафтною Школою Берклі.