Metropolitan Fragmentation in the USA

Introduction

Metropolitan fragmentation is intensively discussed by academics as well as politicians and economists, after tragic events in Ferguson, St. Louis County, Missouri in August 2014. The term “metropolitan fragmentation” refers to those metro areas that are politically fragmented, where each locale has own municipality.

Metropolitan fragmentation is considered as negative phenomenon with overlapping of city and county functions. In small municipalities where taxes are tiny town's budget rely on court fees, and police departments on traffic tickets. In addition, some author suggests that the whole metro area is not efficient while other authors give evidences that it is not related to the level of metropolitan fragmentation. The mergence of city and suburbs, and also consolidation of small adjacent municipalities is considered by some researchers as a way to resolve economical and social problems. However, the process of mergence and consolidation is hard, and results could be even negative or uncertain. What is clear that metropolitan fragmentation is only a part of more complicated social problems in American society, and the focus should be on the questions of power distribution, on segregation and the way governing is conducted.

While plenty of discussions, especially in magazines and Internet publications, are focused mainly on the economical side of metropolitan fragmentation, in the essay I partly consider also cultural geographical circumstances/settings. Thus the main goal of the essay is to find out what is the impact of metropolitan fragmentation on society. In essay I answer the following questions: how fragmented U.S. metro areas are and what common characteristics they have? What are economic and social consequences of metropolitan fragmentation, and are they really caused by fragmentation? How metropolitan fragmentation emerged and what social processes were behind it? Finally, I consider ways to reduce negative effect of metropolitan fragmentation, namely if the mergence of local government will solve metropolitan economic and social problems? Particularly I focus more detail on the question of mergence of St. Louis city and St. Louis county, and also on consolidation of adjacent municipalities in St. Louis county. In order to find answers to the questions I use predominantly information from Internet magazines. As profound studies show the fragmentation itself is not the primary causes of economical and social problems, but power disproportion and the way in which governing is conducting.

The Ukrainian-Poland Border as EU Frontier

The EU-Ukrainian border near Dobromyl
in Nyzhankovychi in 2011.
On the photo is easy to notice
the difference in quality of road on
the both sides of the border.Photo by Andrii Bondarenko.

In a globalized world and particularly after the 9/11 attacks borders became places where state policy and control, power and exclusion are manifested. Free movement inside the EU, considered as a positive phenomenon, causes difficulties in cross border movement for those who live in adjacent areas. The contemporary European Union (EU) border regulations, in which the EU is creating supranational political community, are considered by critical thinkers “as antidemocratic, ethically dubious and socially unjust element of state and policing practice that withdraw from responsibility for human welfare” (Follis 2012, 7). In essay, I focus on the EU policy on its eastern borders, namely the Poland-Ukrainian border. My goal is to examine how changes in the border regulations between two countries beginning with 00’s have influenced cross border movement of people between Poland and Ukraine, and to reveal to what extent the concept of “Building Fortress Europe” is relevant.

Particularly, I analyze the issue from different perspectives, namely from the “top” that is the EU politics on the one side and from the “below” - how it shapes the life of ordinary people on the other. I consider the EU borderland as frontier meaning “a politico-geographical area lying beyond the integrated region of the political unit and into which expansion could take place” (Glassner and Fahrer 2004, 72). Thus, I am referring to the EU-Ukrainian border as frontier, as the EU border is changeable, and is moved with expansion of the EU to the east in 2004, and there are discussions about Ukrainian membership in the EU (that were reduced after Ukrainian Crisis from the beginning of 2014). I also refer to the concept of frontier, because of its defense function, in our case it is the strict EU policy regarding to its eastern borders and beyond as the Frontex agency (the European Agency for the Management of Operational Cooperation at the External Borders of the Member States of the European Union) program will show.

The Shortest Story About Ukrainian Crisis

Photo: Roman Lozyn

Beginning with the end of 2013 Ukraine has experienced unprecedented events since its independence, mass violent unrests that led to annexation of Crimea by Russia and armed conflict in the eastern part. The authority of Ukraine was supposed to sign an association agreement with the European Union (EU), economic integration of Ukraine into the EU as a supranational entity.

The president of Ukraine of that time Viktor Janukovych after prolong declaration of Ukrainian political direction aside to the EU did not sign the agreement. As a result dissatisfied groups of people predominantly of young age, went to the main squire of the capital of Ukraine Kyiv, Maidan, for a peaceful protest. It was brutally overclocked by use of riot police, and that event was a turning point when the small protest transformed into huge unrest, known as Euromaidan.

As a result of clashes between civilians and riot police and unknown shooters in the capital city Kyiv, when 148 people were killed, president Janukovych ran away from the country to Russia (Shaun, Stack and Salem 2014). The events in Ukraine were known firstly as Euromaidan and later as the Revolution of Dignity as protesters were fighting not only for joining Ukraine with the EU, but largely against corruption, enforcement of the laws, equal opportunities and for changing of authority.

The Straight Line on a Complex Map: Border near Dobromyl and Khyriv, Lviv Region, Ukraine

Bus station in Staryi Sambir
Photo: Roman Lozynskyi

I was 5 or 6 years old when in the very first time I “saw” the border - my grandpa took me by his old Moskvych car to visit Khyriv borderland town in the beginning of the 90’s. When we climbed a hill, my grandpa said “Look over there, it is the border with Poland, you see the mountains - it is already Poland”. As a small child I couldn't understand and recognise this other country – Poland, since the mountains where the same as here. My dreams about palms, exotic trees and other landscapes were unfulfilled.


The Ukrainian-Polish border near Dobromyl and Khyriv was demarcated relatively recently in 1951 when Polish People's Republic (PPR) and Soviet Union (USSR) carried out the “exchange of territories” – Ustrzyki Dolne town and surrounding villages that were included after II WW to Soviet Union became a part of PPR and settlements near Sokal town as territory of PPR became a part of Soviet Union (1). Dobromyl and Khyriv, once at the crossroads of several regional roads (2), after II WW found itself on the Soviet border line – cut off from their historical connections to Poland, Hungary and Austria and lost their ties with Peremyshl and Sanok. Here in Khyriv and Dobromyl and areas around the new Soviet border, where the border was changed so often (3), local people were disoriented in post-war time that everything could be changed again in the near future. However, the biggest tragedy of II WW was the destruction of notably and culturally diverse communities by extermination and deportation of people (4). Regarding to this, the Ukrainian-Polish borderland could be understood as a post-catastrophic and its places as semi-places in the meaning that Poles, Jews and Ukrainians for whom those places once were homes are physically harmed or deported, and interwar senses of place are lost or far away with their people.

Книжки прочитані в 2013

які мав би прочитати ще в 11 класі
здебільшого на російській та польській мовах

Books I have read in 2013
mostly in Russian and Polish

Faserland - Christian Kracht
Фазерланд - Кристіан Крахт

 1979 - Christian Kracht
1979 - Кристіан Крахт

Основні принципи позитивізму

Переопубліковую основні принципи позитивізму, які наведені у підручнику соціології Н. Черниш.
Вони є актуальними для суспільної географії, так як її соціальна/культурна географія в Україні досі спирається на них (і також на логічний позитивізм), хоч у західній географії (переважно англо-американській) вони перестали бути домінуючими ще у 70-х роках ХХ ст.

"Різноманітні школи позитивістського напряму в соціології кінця ХІХ - початку ХХ ст. в своїй основі керувались такими принципами, які можна об'єднати в п'ять груп. Це насамперед твердження про те, що:

• соціальні явища підпорядковуються законам, спільним для всієї дійсності; немає жодних специфічних соціальних законів, які б не були модифікацією законів, що діють у природі;
• соціологія повинна будуватися за взірцем позитивних природничих наук;
• методи соціологічних досліджень мають бути аналогічними до природничо-наукових; усі соціальні явища повинні описуватися в кількісних вимірах;
• найважливішим критерієм науковості є об'єктивність змісту знання; соціологічне знання не повинно містити споглядальних міркувань, а описувати соціальну дійсність незалежно від нашого до неї ставлення;
• людина розглядається переважно як природна істота з вродженими біопсихічними властивостями; вона не спроможна до соціальної творчості й не відіграє самостійної ролі у житті та розвитку суспільства.

Всі ці характерні риси позитивістської соціології врешті-решт прийшли до визнання обмеженості та недостатності натуралістичних (фізичних, фізіологічних, предметних, матеріалістичних - прим. наша) тлумачень суспільного життя і людини, а в кінцевому результаті - до зменшення її впливу та занепаду."

Очевидно  українських науковців-суспільних географів/инь не турбують наведені вище характеристики позитивізму і їх сучасна нездатність вивчити суспільство і людину, так як вони досі, часто не задумуючись, посилаються на них.

Література:

Черниш Наталія. Соціологія. Курс лекцій. - Львів: Кальварія, 2003. - 544 с.

Доповідь "Від традиційної до нової культурної географії", науковий семінар

Публікую тут короткий вступ та висновки моєї доповіді на науковому семінарі кафедри економічної і соціальної географії ЛНУ ім. І. Франка. Зміст доповіді є скороченим варіантом статті "Від традиційної до нової культурної географії".
Моє головне послання (меседж) доповіді було зрозуміте так - геопросторова організація суспільства та його сфер (сучасний предмет дослідження української суспільної географії) є застарілим, хоч за мету я ставив показати, що суспільна географія має насправді багато предметів дослідження, які існують поряд, і  що один підхід не відображає чим є насправді суспільна географія.
Приємно здивувала неупередженість завідувача кафедри О. Шаблія до марксистської географії та загалом до марксистської теорії, що простежувалось раніше у його працях.
Після доповіді зрозумів, що я не критично представив англо-американську суспільну географію так як би це більшість хотіла, а натомість критично оцінив українську з позиції англо-американської. Такий підхід переважно викликає у наших географів обурення (як на мене це природно і зрозуміло) і спроби доказати, що все їхнє нове, є старе забуте наше і також не наше. У доповіді мої наголошення на власне методологічних відмінностях української суспільної географії та англо-американської, звелись до нефахової критики/висміювання постмодернізму та постструктуралізму. Упередженість була також і з моєї сторони, оскільки впродовж дискусії я зайняв протилежну позицію (менш помітну цього разу, але чітку в минулі рази).
Загалом науковий семінар пройшов краще, ніж я міг очікувати зі значною кількістю запитань, які показали чим і ким є сучасна суспільна географія та географи у Львові, в Україні та загалом у пострадянському просторі.

Словник з соціальної/культурної географії

Лінк на словник із соціальної / культурної географії
http://www.thebicyclingguitarist.net/studies/geog_glossary.htm , до того ж наполегливо рекомендую пошастати цим сайтом і дізнатись більше про цю чудову людину

Фото: http://www.thebicyclingguitarist.net/

Критична географія

Критична географія – (анг. critical geography) з сучасної точки зору є результатом росту зацікавлення у суспільній географії критичною теорією суспільних наук та її впливу на географію. Серед них марксистська критика капіталізму, критична соціальна теорія Франкфуртської школи, французький постструктуралізм, постколоніальна теорія, феміністичні роздуми та теорія відмінності (queer theory) — квір студії. [4, p. 66]. 

Ці різні філософські напрями були використані критичною географією у реконцептуалізації двох аспектів суспільної географії: суспільної географії як науки та особливостей розуміння нею сучасних суспільних процесів. Перший полягає у тому, що критична суспільна географія надає широку критику парадигм наукових досліджень у дисципліні, що були поширеними у цей час. Це реакція проти позитивізму з його об'єктивністю та науковим методом (scientific method) (у значенні природничим, емпіричним, таким, що застосовується у фізичних науках, тобто тих, що на заході називають Science — Наука). 

Вдодачу, вона підриває основу бігейвіоризму, що наголошує на моделях цільово зорієнтованого вибору рішення (goal-oriented decision making models). Крім того, критична географія виступає проти гуманістичної географії з її феноменологічним підходом до “життєвого світу”, що часто узагальнює характер людської поведінки і творення нею значень. (Про взаємокритику гуманістичної географії та марксистської ми вже згадували вище). І ще одна критика спрямована проти того, що розуміється як маскулінні (чоловічі) моделі науки. 

Їх протиставлено з відмінними, феміністичними перспективами у науці та у здобутках пізнання. Отже, критична географія піддає критиці традиційні наукові моделі диципліни. Вона особливо ставить собі за мету деконстроювати попередні “такими якими вони є” наукові моделі, показуючи як науковці, проекти, інформація та звіти є вкорінені у силові/владні структури суспільства (power structures), і таким чином активно втягнені у певну соціально конструйовану реальність. Наука і наукові дослідження, таким чином, є продуктом суспільства, в якому вони продукуються, та є такими, що рефлектують на владні структури та домінуючі ідеології, які у свою чергу впливають на них. Це є майже неможливим щоб науковець був неупереджений та об'єктивний. (Позитивістьська парадигма у географії та “науковий” метод є протилежними до цих тверджень). 

Другий аспект реконцептуалізації суспільної географії критичною географією, полягає у тому, що друга надає потужну критику сучасному стану культурної, економічної, соціальної та політичної сфер капіталістичних суспільств. Такі зусилля є результатом марксистької критики капіталістичної логіки. [4, p. 66, 67] 

Джерела:

Виклики українській суспільній географії

Маючи можливість дещо ближче запізнатись з англо-американською культурною географією, що як Ви знаєте, зараз є домінуючою у світі, вирішив поділитись деякими поглядами на нашу українську культурну і загалом суспільну географію і запропонувати певні рішення першочерговим викликам.

Фото: Роман Лозинський

Отож почну із запитань, які виникають в українських географів: якою є культурна географія в Україні (що встановлюється в останнє десятиріччя) і яке її наукове місце у світовій культурній географії? Якого (філософського та інформаційного) впливу вона зазнала і зазнає? Відповідь на друге підпитання першого питання просте — українська культурна географія практично відсутня у світовому (читай англомовному) науковому просторі і хоча б через те, що відсутні публікації наших географів у міжнародних журналах (з науковим рецензуванням “peer review”), не кажучи вже про вихід монографій на англійській мові та участь у культурно-географічних проектах та конференціях світового чи макрорегіонального рівня.
           Щодо першого питання — українська культурна, як і загалом суспільна географія, на мою думку, досі розвивається у руслі модерністських теорій позитивізму, де кількісні методи та статистика займають домінуючу позицію (особливо це простежується у релігійній та мовній географії), а здобуте знання розглядається як істинне та об'єктивне. Методологічно вона є матеріалістьською або фізичною (як це називають на Заході “hard science” - буквально “сувора наука”, де “science” — вживається для означення природничих чи точних наук) з практично відсутнім застосуванням сучасних філософських теорій у дослідженнях (можна простежити взагалі відсутність у більшості дисертаціях огляду методології наукового дослідження). Такою світова культурна географія була у 1940-х роках. І тут також ховається відповідь на друге питання - українська культурна, а особливо суспільна географія, ще мають значні і переважаючі зв'язки з природничими науками, ніж із суспільними та гуманітарними, що робить їх концептуально (методологічно) близькими до природничих наук. Суспільна географія у світі, особливо культурна, вже давно і далеко відійшли від позитивістських методологій природничих наук, а культурна географія ще й має сильні зв'язки з гуманітарними науками і постмодерністськими теоріями. Проблема такої ситуації в Україні є не тільки у її досі збережених міцних зв'язках з природничою географією, але також у тому, що українські суспільні географи переважно посилаються на праці інших українських географів, рідше на російських, ще рідше на польських і практично не посилаються на праці західних географів. За таких обставин українська географія не має точок дотику зі світовою географією. Подолавши певні виклики, українська географія все ж має шанси влитись у світову.

Про центральне поняття суспільної географії

Три рівні розуміння “місця”:

1. Місце як розташування (абсолютне і відносне). Розташування є індикатором, де щось розташоване в поняттях абстрактних одиниць (наприклад, абсолютні координати на картах) або відносних, тобто, де щось розташовано відносно чогось іншого (наприклад, пункт А є на 50 км. північніше В). Таке розуміння використовується і в географії і в щоденному житті. Тут місце посилається просто до “де” чогось (місце розглядає значення чогось тільки через питання “де?” - прим. наша).

2. Місце як атрибути фізичного середовища. Місце також посилається до фізичних ландшафтів, що роблять його унікальним від іншого місця. Ми можемо говорити про улюблені місця (наприклад, десь, де ми їздили на вакації у дитинстві) і мати на увазі загальну суму всіх речей (і природних і культурних) у конкретному місці. У цьому сенсі, місце є набагато більшим, аніж просто посилання до абсолютного чи відностного розташування. Замість цього, воно посилається до будинків, пляжів, пагорбів, лісів — до всього того, що робить одне місце іншим від іншого місця. (Таким чином, йде мова про фізичне середовище не як природне, а як предметне, таке, що містить речі природного і людського-культурного походження — прим. наша)

Чотири традиції і п'ять тем географії або те, що робить географію Географією

Колаж: Rosalilium

У американській географічній науковій школі вже давно існує прийнята на організаційному рівні (Асоціація американських географів, Національна рада з географічної освіти) предметна сфера досліджень географії. Натомість, в українській географії спостерігаємо, що результати (і відповідно сам процес) досліджень часто мало стосуються географії. Для чіткішого уявлення що, і більшою мірою як, досліджує географія, пропоную Вашій увазі переклад вступних тез американських географів. Hижче поданий матеріал є передовсім основою для едукації (навчання шкільного), оскільки відображає позитивістський погляд на географію. У 1970-х марксистська та гуманістична географія (і загалом критична географія) чітко дали знати - людину і людську поведінку не можна вивчати у об'єктивістських поняттях природничих наук. Про це та інше читайте у наступних перекладах та статтях.

Стрибок у безплощинність

Музичний супровід: Pink Floyd – Learning To Fly

З чого починаються подорожі. Подорожі починаються з видумування змісту. Для будь-яких речей. Найкращий час для цього той, який є призначений для інших обов’язкових речей, таких як навчання, робота або ходіння по установах чи захляпаних вулицях, або для пасивного сидіння перед телевізором, пасивності якому надаємо ми самі.

А в цей час сонце вже перейшло пів неба, шишка впала з ялинки, хмари поміняли свою форму, угандієць зловив рибу у Вікторії, циган випросив чергові копійки в перехожого, хтось скосив траву для худоби, дитя усміхнулось, побачивши мандаринку, а десь вже літо і літній дощ змочує вулиці запаху круглої забави. А ми тут, зараз, в даний момент, щось робимо. Хто що хоче і як хоче, бо в нас свобода, що вже стала анархією нас самих в собі.

Подорожі починаються з помпезного стрибка з того всього обов’язкового у простір, мрії, події, відчуття, забуття власної територіальності. Ми стрибнули з трампліну, летіли довго, а я ще досі в польоті.

П'ятдесят днів іншого простору або майже шляхами Поло

Декілька століть тому, подорож аналогічна до нашої могла зайняти кілька років, зважуючи на засоби долання простору і небезпеку, що чекала у ньому. Сьогодні вона може обійтись кільканадцятьма днями. Якщо колись рушіями, що заставляли людину податись в дорогу, були завоювання, пошук вигідних торговельних шляхів або місіонерство, то в нинішньому світі причини подорожей є відмінні. 

Проте реалізувати первинний спосіб здійснення самого процесу подорожі є цілком реально, що і покаже наша розповідь.

За п’ятдесят днів з 22 липня до 12 вересня 2008 року ми подолали 12500 км., з них автобусами і маршрутками 4600 км., автостопом 3000 км., поїздом 2600 км., літаком 1800 км, таксі 400 км., пішки 160 км. Як бачимо найбільше ми проїхали на автобусах, потім автостопом … При цьому середня вартість одного кілометра дороги становила 6,4 цента (32 копійки, коли долар коштував 5 грн.). Треба мати на увазі і те, що подорож була регіонального масштабу, а не внутрішньодержавного.

У країні серпантинів, Чорногорії

Фото: Роман Лозинський

Ми сиділи біля вікна на останньому ряді автобуса. Вже світало, а мій друг далі спав, не природно скрутившись у клубок - так вміють хіба що ведмеді взимку. За вікном щораз більше і більше появлялось простору, переважно жовтого і оранжевого відтінку - це пролітали повз нас поля кукурудзи і пасовища. Нічна освітлена урбанізованість Белграду залишилась давно позаду – ми, швидше я, бо не знаю що там снилося моєму ведмедеві, насолоджувався низенькими хатками покритими черепицею із задбаними подвір’ями. Далі місцевість була горбистою, часто з виходами вапняків, а місцями і заліснена широколистяним лісом. Мій друг продовжував спати, незважаючи на те, що промінь сонця падав йому прямо на лице і що автобус поступово почав в’їжджати, спочатку у пологі, а потім щораз то крутіші гори. Із-за того моя цікавість і уважність вдвічі збільшилась. Саме тут простежувалась боротьба двох стихій природи. Гори твердо відстоювали себе, але і людина давала про себе тут знати – довгі тунелі вириті в породах, дороги над прірвами і під скалами, сітки, що тримали їх всіх вкупі, десятки серпантинів змією вели нас на перевали і знову тунель, прірва, серпантини. Не знаю дотепер як то водій давав собі раду з тим всім, але напевно мав спеціальну підготовку. 

Десь за годину ми в’їхали до нової країни (найновішої країни на нашій Землі), країни, що ще не має кордону як такого, а тому перетнути було його легко і вже через наступну годину їзди ми вирішили вийти з того занадто матрацного як для нас автобусного середовища. Що ми знали про нашу майже випадкову мету? – тільки те, що вона позначена міфічними для нас червоними кольорами на дрібномасштабній карті і може бути зреалізована, може і не до кінця – про характер рельєфу привершини ми також майже нічого знали. У Майковаці, місті в якому ми все це вирішували, було гаряче, а навколишні скали сліпили нам очі соєю білизною, багато дітей обливалося водою на сквері, а старші жінки чомусь ходили у чорному вбранні. До Жаб’яка, містечка що у підніжжі цієї червоної плями - гірського масиву Дурмітор, маршрутка, що була вже заповнена, нас не взяла чисто з правил безпеки – на серпантинах всі повинні сидіти. Та ми не одні, що не помістились. Двоє датчанок та троє чехів, що мали подібну мету десь налапали бусика Volkswagena, шофер якого погодився нас (до)відвести. Їхалось нам цікаво. Дорога йшла долиною річки Тара, що була шалено крутою, обривистою, такою що не було видно дна, була цікавою бо як виявилось потім (знову випадково) дорога йшла другим, після Колорадо, найглибшим каньйоном (1300м.) І так стало ясно, чому ми їхали з роззявленими ротами.

Скали дерлися вгору, ніби хотіли затримати хмари на своїх спинах, острівки снігу у їх виїмках, стада овець на передньому плані полонин - так мандрівники, яких тут було багато, бачили цю всю картину. В інфоцентрі нарешті купили детальну карту масиву. Папір кишів від карів та озер льодовикового походження, від скал та обривів, але стежки, що формувались тут протягом довгого часу і в кінцевому стали прознакованими, познаходили відносно безпечні шляхи до вершин і печер.

Вірменія - країна-острів на Кавказі або подорож до периферії Європи

Гаястан - країна, етнос якої є одним з найстаріших у світі, котра перша у 301 році визнала християнство державною релігією, де можна побачити церкви та монастирі IV століття. Країна, над якою височіє свята гора Арарат, де за біблійними переказами зупинився Ноїв Ковчег. Зараз Вірменія є практично політико-географічним островом на Південному Кавказі.
Геокультурне розташування на крайньому сході Європи, як християнського світу, прирекло її у всі історичні часи на тиск чи то Персії, чи то Візантії, чи то Арабського халіфату, а потім і Оттоманської та Російської імперій. Незважаючи на непросте минуле, більшість зупиняється подорожуючим автостопщикам та ще й пригощає фруктами. На Кавказі вважають, що гостям має бути краще, ніж вдома. Тому Ви приємно здивуєтесь, коли хтось заплатить за Вас у транспорті, підвезе на 10 км далі, ніж йому треба чи просто запросить на каву. Але це можливо лише тоді, коли Ви по справжньому подорожуєте – йдете пішки і стопите, ночуєте в наметі, а варите їсти на старому радянському бензиновому примусі, хоча його вже не так і часто треба було використовувати – люди дуже гостинні.