Чотири традиції і п'ять тем географії або те, що робить географію Географією

Колаж: Rosalilium

У американській географічній науковій школі вже давно існує прийнята на організаційному рівні (Асоціація американських географів, Національна рада з географічної освіти) предметна сфера досліджень географії. Натомість, в українській географії спостерігаємо, що результати (і відповідно сам процес) досліджень часто мало стосуються географії. Для чіткішого уявлення що, і більшою мірою як, досліджує географія, пропоную Вашій увазі переклад вступних тез американських географів. Hижче поданий матеріал є передовсім основою для едукації (навчання шкільного), оскільки відображає позитивістський погляд на географію. У 1970-х марксистська та гуманістична географія (і загалом критична географія) чітко дали знати - людину і людську поведінку не можна вивчати у об'єктивістських поняттях природничих наук. Про це та інше читайте у наступних перекладах та статтях.

Стрибок у безплощинність

Музичний супровід: Pink Floyd – Learning To Fly

З чого починаються подорожі. Подорожі починаються з видумування змісту. Для будь-яких речей. Найкращий час для цього той, який є призначений для інших обов’язкових речей, таких як навчання, робота або ходіння по установах чи захляпаних вулицях, або для пасивного сидіння перед телевізором, пасивності якому надаємо ми самі.

А в цей час сонце вже перейшло пів неба, шишка впала з ялинки, хмари поміняли свою форму, угандієць зловив рибу у Вікторії, циган випросив чергові копійки в перехожого, хтось скосив траву для худоби, дитя усміхнулось, побачивши мандаринку, а десь вже літо і літній дощ змочує вулиці запаху круглої забави. А ми тут, зараз, в даний момент, щось робимо. Хто що хоче і як хоче, бо в нас свобода, що вже стала анархією нас самих в собі.

Подорожі починаються з помпезного стрибка з того всього обов’язкового у простір, мрії, події, відчуття, забуття власної територіальності. Ми стрибнули з трампліну, летіли довго, а я ще досі в польоті.

П'ятдесят днів іншого простору або майже шляхами Поло

Декілька століть тому, подорож аналогічна до нашої могла зайняти кілька років, зважуючи на засоби долання простору і небезпеку, що чекала у ньому. Сьогодні вона може обійтись кільканадцятьма днями. Якщо колись рушіями, що заставляли людину податись в дорогу, були завоювання, пошук вигідних торговельних шляхів або місіонерство, то в нинішньому світі причини подорожей є відмінні. 

Проте реалізувати первинний спосіб здійснення самого процесу подорожі є цілком реально, що і покаже наша розповідь.

За п’ятдесят днів з 22 липня до 12 вересня 2008 року ми подолали 12500 км., з них автобусами і маршрутками 4600 км., автостопом 3000 км., поїздом 2600 км., літаком 1800 км, таксі 400 км., пішки 160 км. Як бачимо найбільше ми проїхали на автобусах, потім автостопом … При цьому середня вартість одного кілометра дороги становила 6,4 цента (32 копійки, коли долар коштував 5 грн.). Треба мати на увазі і те, що подорож була регіонального масштабу, а не внутрішньодержавного.

Вірменія - країна-острів на Кавказі або подорож до периферії Європи

Гаястан - країна, етнос якої є одним з найстаріших у світі, котра перша у 301 році визнала християнство державною релігією, де можна побачити церкви та монастирі IV століття. Країна, над якою височіє свята гора Арарат, де за біблійними переказами зупинився Ноїв Ковчег. Зараз Вірменія є практично політико-географічним островом на Південному Кавказі.
Геокультурне розташування на крайньому сході Європи, як християнського світу, прирекло її у всі історичні часи на тиск чи то Персії, чи то Візантії, чи то Арабського халіфату, а потім і Оттоманської та Російської імперій. Незважаючи на непросте минуле, більшість зупиняється подорожуючим автостопщикам та ще й пригощає фруктами. На Кавказі вважають, що гостям має бути краще, ніж вдома. Тому Ви приємно здивуєтесь, коли хтось заплатить за Вас у транспорті, підвезе на 10 км далі, ніж йому треба чи просто запросить на каву. Але це можливо лише тоді, коли Ви по справжньому подорожуєте – йдете пішки і стопите, ночуєте в наметі, а варите їсти на старому радянському бензиновому примусі, хоча його вже не так і часто треба було використовувати – люди дуже гостинні.