Вірменія - країна-острів на Кавказі або подорож до периферії Європи

1Гаястан - країна, етнос якої є одним з найстаріших у світі, котра перша у 301 році визнала християнство державною релігією, де можна побачити церкви та монастирі IV століття. Країна, над якою височіє свята гора Арарат, де за біблійними переказами зупинився Ноїв Ковчег. Зараз Вірменія є практично політико-географічним островом на Південному Кавказі.
Геокультурне розташування на крайньому сході Європи, як християнського світу, прирекло її у всі історичні часи на тиск чи то Персії, чи то Візантії, чи то Арабського халіфату, а потім і Оттоманської та Російської імперій. Незважаючи на непросте минуле, більшість зупиняється подорожуючим автостопщикам та ще й пригощає фруктами. На Кавказі вважають, що гостям має бути краще, ніж вдома. Тому Ви приємно здивуєтесь, коли хтось заплатить за Вас у транспорті, підвезе на 10 км далі, ніж йому треба чи просто запросить на каву. Але це можливо лише тоді, коли Ви по справжньому подорожуєте – йдете пішки і стопите, ночуєте в наметі, а варите їсти на старому радянському бензиновому примусі, хоча його вже не так і часто треба було використовувати – люди дуже гостинні.


Сніг гордо біліє там, на Арараті - на висоті більше 5000 метрів
Поїзд «всесоюзного» вигляду «Тбілісі-Єреван» з ямою у підлозі та з тріснутою боковою полицею, що прогиналася під нашою вагою, успішно довіз нас за ніч до столиці. У вагоні було гаряче і душно. Гілки дерев билися об вікна поїзда - ніхто давно вже не прочищав лісосмугу вздовж колії.
Ще зранку з поїзда ми побачили на горизонті Великий Арарат зі своїм меншим братом Малим Араратом, що ховався за його спиною. З відстані близько 50 км він виглядав як охоронець Вірменії, що височить над прилеглою рівниною більш як на 4000 м. Гора - згаслий вулкан дивує своєю правильністю конічної форми та сніговою шапкою на вершині. «Гарна, та не наша», - боляче кажуть вірмени згадуючи її. Один з символів Вірменії знаходиться не у межах сучасних кордонів країни. Вже ближче до полудня він ставав блідим і нечітким через підвищення вологості у повітрі.
2Фруктовий базар, радянська забудова, водії, що не зупиняються перед пішохідними переходами, старенькі маршрутки Latvia, білі Волги-таксі, дорогі іномарки поруч – все це першим впало нам в око у столиці. Єреван просторий і чистий. Життя - за правилами великого міста. Тут знаходяться будинок-музей Параджанова, де він прожив свої останні роки, Матенадаран – музей, одне із найбільших у світі сховищ стародавніх рукописів, музей пам’яті вірменського геноциду, а також мечеть перського стилю.
Всього за 30 км на схід від Єревана у селі Гарні можна побачити єдиний на всьому пострадянському просторі античний храм І ст. після Р.Х. Далі по цій же дорозі славнозвісний Гехард – монастир у скелях ІV ст. Туристів тут море.

Країна суспільних і природних контрастів
Майже 95% території країни займають практично безлісі гори з найвищим, але пологим масивом Арагац - 4090 м (не плутати з Араратом). Це також згаслий вулкан, у підніжжі якого на висоті 3100 м знаходиться мальовниче озеро (до нього веде асфальтова дорога). Вірмени зі столиці люблять влітку тут відпочити у прохолоді і смакувати хаш – вариво з очищеного копита, іноді з шлунком. Їдять його без ложок за допомогою підсушеного лаваша, додаючи сіль та часник. Під час нашого перебування біля озера вночі випав сніг, але довго не протримався. Зате трохи вище ми добряче побавились у сніжки. На схилах Арагацького нагір’я можна натрапити на шатра курдів – напівкочового бездержавного народу, що влітку випасають овець та корів на Вірменському нагір’ї. Вони приязні, люблять позувати перед камерою і пригощають молоком та сиром.
5_2Араратська долина зустріла нас 38-градусною спекою. Ми розклали намет недалеко від Хор-Вірабу* у персиковому саду, господар якого був дуже радий з випадкових гостей - навіть дещо гордий, що ми будемо ночувати саме у нього. Нічого дивного – всі «західні» туристи, яких тут доволі багато, організованими групами (через тур-фірми) приїжджають подивитись на архітектурні пам’ятки та, обминаючи місцевих, повертаються назад. У Вірменії старші люди, а також і молодші, що їздили на заробітки в Москву, знають російську. Багато чоловіків служили в Україні в армії і обов’язково згадають свої, часто смішні, історії. Господар, звати якого Араїк, був вкрай зацікавлений нами. Привів своїх друзів і ми бесідували про Радянський Союз, про тутешні та наші, українські, справи. І знову кавказьку гостинність ми відчули на своїх животах. Після нашого запитання до якої національної кухні належить шашлик, вони фанатично переконували, що це саме їхня, а не грузинська чи азербайджанська. Ці народи у всіх сферах не приховують свого конкурентного ставлення один до одного.
Завдяки зрошувальним каналам Араратська долина дає щедрі плоди винограду, кавунів, динь, помідорів, абрикосів та персиків. Звідси більшість фруктів возять продавати у гірські території, завантажуючи легкові машини до чудних форм - мішки закріплені двома поверхами на даху та на кришці багажника. З вікон теж стирчать мішки. Ввечері Араїк водив нас своїми городами, поливаючи кавуни розміром у яблуко. «Вони ростуть вночі, тому найкраще їх поливати зараз, - казав господар, встромивши патичок у землю, там де закінчувався салатовий пагінець, - Завтра побачите, як він виріс за ніч». Господар бережно ставився до кожного з тендітних паростків, адже від них залежав його врожай.
Вночі десь у заростях річки Аракс вила зграя шакалів, що нагадувало плач немовлят і наводило на нас страх. Ми ж не знали, що вони практично не можуть завдати шкоди. «Хіба якщо ти сам і тримаєш у руках палку ковбаси», – сміючись сказали нам потім.
Найкращий час для споглядання Арарату (через відсутність вологості в повітрі) є ранок. «Доки зелене – то наше, все, що жовте – це вже турецьке», - так пояснюють вірмени своїм дітям, як проходить кордон із Туреччиною, що за 500 метрів звідси по річці Аракс.
6Стоячи тут, біля старовинного християнського монастиря у Хор-Вірабі, можна побачити білі мінарети на турецькій стороні, яку останнім часом активно заселяють турки. Ви не можете уявити нашого здивування, коли звідти до нас донеслися звуки азану (заклик усіх мусульман до молитви). Напруження між двома цивілізаціями дається взнаки. У підніжжі Арарату за даними карти, яку ми потім забули у черговій застопленій машині, знаходиться військова база НАТО, а кордон Вірменії із Туреччиною охороняють російські війська, що тут ще з радянських часів. До антиамериканського Ірану також не далеко. Радянський Союз, включивши Вірменію до свого складу, вважав себе рятівником цього народу від Оттоманської імперії. Сьогодні Вірменія прихильно ставиться до Росії – головного політичного союзника. Тут просто не було і немає варіантів, як вже згадувалось, - знаходячись у віддаленому закутку між історичним (Туреччина) і сучасним (Азербайджан) мусульманськими ворогами, вона дуже вразлива, а регіон занадто неспокійний та небезпечний, щоб можна було обійтись без міцного захисника.
У другій половині дня бусиком, що не мав гальм, нас підвезли до траси. Араїк добре відчував інерцію машини, гальмуючи передачею або виїжджаючи на обочину дороги.
На відміну від залізниць, головні дороги Вірменії, що прокладені за гроші діаспори, у дуже доброму стані. Водії водять шалено, деякі навіть на швидкості 175 км/год (перевірено на практиці), переганяють на підйомах та поворотах і, взагалі, трохи навіжені. Нічого не поробиш - гаряча кров південного народу.
Не чекаючи на трасі і 5 хвилин, ми знову сиділи у машині, водій якої виявився власником гідроелектростанції. У Вірменії зупиняються найрізноманітніші автомобілі – від запорожців до швидкісних іномарок. Розподіл машин відображає і соціальну стратифікацію суспільства у країні, що є двополярною. Багато діяльних, ініціативних та енергійних людей виїхали на заробітки у європейські країни, включно з Україною та Росією, а також у Туреччину. За словами вірменок-заробітчанок, яких ми зустріли у Стамбулі, працювати у країні, попередниця якої завдала стільки лиха їхньому народу, психологічно дуже важко, хоч турки ставляться до них нормально, з повагою. На одній з автостанцій Стамбулу, що обслуговує напрям південно-кавказьких країн, ми спостерігали за тим, як заробітчани відправляють чималу кількість мішків із текстильними виробами та пакунків з адресами у вірменських містах на допомогу рідним.
11Нашарування культур
Старі американські вантажівки з іранськими номерами та з перським, схожим на арабське, письмом на задньому борті курсують вірменськими перевалами Малого Кавказу до Ірану, а то і далі - до Пакистану, везучи різноманітний вантаж - від будматеріалу до продуктів. Саме вони нас підвезли до прикордонного з Іраном містечка Мегрі. Водії продають місцевим бензин, який у них вдома коштує копійки, зливаючи його прямо з бака. Втомлені серпантинами кавказької дороги, вони відпочивають за звичаями своєї культури, покурюючи кальян. Вже тут, на крайньому півдні Вірменії, донеслись прояви іншої цивілізації.
Поради
Чому варто їхати у Вірменію? Туристів ваблять перш за все стародавні храми, історія відображена в них, неторкані гори, гірські озера та, звичайно, гостинність місцевих людей.
Віза громадянам України непотрібна ні у Вірменію, ні у Грузію. Добиратись до Вірменії зараз складно, оскільки сухопутний шлях Росія - Грузія неможливий через закритий кордон. Але існує три інші варіанти. Перший – літаком до Єревана, другий – кораблем Одеса - Батумі/Поті, а потім поїздом або автобусом до Єревана. Третій – кораблем Одеса - Стамбул (турецька віза видається на кордоні за 20$), а далі до Грузії автобусом. Кордон Вірменія-Туреччина закритий вже більш як 80 років.
Найкраща пора для відвідин - кінець весни або початок осені. Літо дуже спекотне, особливо в Араратській долині.
10В залежності від того, що і як ви хочете побачити та скільки маєте часу, виберіть собі стиль подорожі. Більшість архітектурних пам’яток (церкви, монастирі) знаходяться у віддалених гірських місцевостях, тому найкраще взяти на прокат машину. Якщо ж вам головне відчути життя і дух країни, поспілкуватися з людьми, то краще йти пішки і стопити. Запам’ятайте, що все побачити неможливо і, як потім виявиться, не треба, оскільки важливішою є якість подорожі, а не кількість побаченого. Зробіть її максимально різноманітною, додаючи вилазки у гори, допомогу місцевим на господарці або купання у маловідомих термальних джерелах.
*Хор-Віраб – з вірменської «глибока яма» - монастир з укріпленнями, ХVІІ ст. За літописанням, тодішній правитель Вірменії кинув на 13 років Григорія Лусаворича за проповідництво християнської віри у тюрму-яму. Саме він став основоположником прийняття християнства Вірменії у 301 році, через що його назвали Григорієм Просвітителем, а Вірменську апостольську церкву також називають Григоріанською. Потім на цьому місці був збудований монастир, який стоїть і понині, а в його апартаментах знаходиться та сама яма (на вигляд - колодязь). З монастиря, через найближче у Вірменії розташування до гори, відкривається найкращий краєвид на Арарат.
Фото: Маріан Стрільців