Словник з соціальної/культурної географії

Лінк на словник із соціальної / культурної географії
http://www.thebicyclingguitarist.net/studies/geog_glossary.htm , до того ж наполегливо рекомендую пошастати цим сайтом і дізнатись більше про цю чудову людину

Фото: http://www.thebicyclingguitarist.net/

Критична географія

Критична географія – (анг. critical geography) з сучасної точки зору є результатом росту зацікавлення у суспільній географії критичною теорією суспільних наук та її впливу на географію. Серед них марксистська критика капіталізму, критична соціальна теорія Франкфуртської школи, французький постструктуралізм, постколоніальна теорія, феміністичні роздуми та теорія відмінності (queer theory) — квір студії. [4, p. 66]. 

Ці різні філософські напрями були використані критичною географією у реконцептуалізації двох аспектів суспільної географії: суспільної географії як науки та особливостей розуміння нею сучасних суспільних процесів. Перший полягає у тому, що критична суспільна географія надає широку критику парадигм наукових досліджень у дисципліні, що були поширеними у цей час. Це реакція проти позитивізму з його об'єктивністю та науковим методом (scientific method) (у значенні природничим, емпіричним, таким, що застосовується у фізичних науках, тобто тих, що на заході називають Science — Наука). 

Вдодачу, вона підриває основу бігейвіоризму, що наголошує на моделях цільово зорієнтованого вибору рішення (goal-oriented decision making models). Крім того, критична географія виступає проти гуманістичної географії з її феноменологічним підходом до “життєвого світу”, що часто узагальнює характер людської поведінки і творення нею значень. (Про взаємокритику гуманістичної географії та марксистської ми вже згадували вище). І ще одна критика спрямована проти того, що розуміється як маскулінні (чоловічі) моделі науки. 

Їх протиставлено з відмінними, феміністичними перспективами у науці та у здобутках пізнання. Отже, критична географія піддає критиці традиційні наукові моделі диципліни. Вона особливо ставить собі за мету деконстроювати попередні “такими якими вони є” наукові моделі, показуючи як науковці, проекти, інформація та звіти є вкорінені у силові/владні структури суспільства (power structures), і таким чином активно втягнені у певну соціально конструйовану реальність. Наука і наукові дослідження, таким чином, є продуктом суспільства, в якому вони продукуються, та є такими, що рефлектують на владні структури та домінуючі ідеології, які у свою чергу впливають на них. Це є майже неможливим щоб науковець був неупереджений та об'єктивний. (Позитивістьська парадигма у географії та “науковий” метод є протилежними до цих тверджень). 

Другий аспект реконцептуалізації суспільної географії критичною географією, полягає у тому, що друга надає потужну критику сучасному стану культурної, економічної, соціальної та політичної сфер капіталістичних суспільств. Такі зусилля є результатом марксистької критики капіталістичної логіки. [4, p. 66, 67] 

Джерела:

Від традиційної до нової культурної географії

      

Стаття у скороченому вигляді опублікована у Науковому часописі Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова "Географія і сучасність". Посилання на статтю:  Від традиційної до нової культурної географії або історія появи географії як гуманітарної науки [Текст] / Р. М. Лозинський // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 4, Географія і сучасність : Збірник наукових праць / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. - Вип. 25. - С. 59-67

Культурна географія є найбільш динамічним та енергійним напрямом у сучасній англомовній суспільній географії останніх 20 років. Багато хто пов'язує це із культурним поворотом, що відбувся паралельно в інших суспільних науках [9, p. 129]. 

Від культури як причини до культур як соціальних конструктів або

переосмислюючи культурну географію


       Напротязі більшої частини ХХ ст. культурна географія існувала як складова у різних традиціях географії, що переважно спрямовували свою увагу на “існування різноманітних ландшафтів різної адаптації людських груп до свого найближчого середовища” (Archer, 1993, p. 500). [9, p. 130] Хоч термін культурна географія є порівняно новий, проте концепція культурної географії є давньою. Вона вперше з'явилась у Німеччині, коли у кінці ХІХ ст. Фрідріх Ратцель виділив антропогеографію. У Франції географія була більш природничою і культурна географія тут повернулась через Сполучені Штати, де активно розвинувся культурно-географічний підхід досліджень ландшафтів. [1, p. 2] Отже, існувало три напрями щодо цієї теми:

1. У Північній Америці культурна географія ототожнюється з Школою Берклі (назва від одного з кампусів Каліфорнійського університету, що знаходиться у м. Берклі і має таку ж назву), яка розвинула теорію культурного ландшафту. У цій школі також розвивалась теорія походження та дифузії культур по земній кулі з культурних осередків (cultural hearths). Культура розглядалась як агент, а ландшафт як середовище (оточення). Було розвинуте поняття культурних ареалів, де переважала одна культурна група, що зайняла цей ареал. У цій науковій школі розглядали переважно матеріальну культуру (а саме матеріальні артефакти) з позицій суперорганічної теорії, де роль соціальних та політичних процесів та індивідів у формуванні культури ігнорувались, а культура розглядалась як щось незмінне і таке, що впливає на все інше. Значні досягнення цього напряму є у сфері відношення людина-природа. Ця наукова школа була настільки впливовою, що у середині ХХ ст. в американських університетах суспільну географію називали культурною.
2. Європейська традиція культурної географії спрямовувала свою увагу на спільному (взаємному, обопільному) формуванні людини та місця (place). Школа Аналлів¹ у Франції, винекнення якої є також пов'язане з ім'ям Поль Відаль де ля Бляша (1845-1918) (його діяльність мала вплив на Марка Блока (Marc Bloch (1886–1944), співзасновника цієї школи), була затребуваною культурною, соціальною і історичною географією. У географії увага спрямовувалась на єдність людей та місць крізь поняття ‘genres de vie’ (англ. аналог різний у різних авторів ‘modes of life’ [9, p. 273], way of everyday life [9, p.130], lifeway [1, p. 23]), тобто способи повсякденного життя. Увага приділялась більше звичайним людям та повсякденній (щоденній) культурі, аніж високій культурі. У цій європейській традиції географії була розвинена теорія поссібілізму.
3. У британській географії, регіональний підхід був інспірований геттнерівською схемою landerkunde (регіональних досліджень) — регіональні дослідження здійснювались за схемою від природної основи до соціальної та, вкінцевому, до культурної: починаючи від геології, топографії, клімату, природних ресурсів і, нарешті, до заселення та людської культури, що адаптовані до тих умов (heimatkunde). Подібний хорологічний підхід був у шведській географії, що фокусувався на hembydsforskning (home area studies – буквально - вивчення домашнього району, тобто краєзнавство) і спирався на етнологічні дослідження матеріальної культури і мови задля визначення культурних регіонів (Crang, 2000).
   [9, p. 129, 130]

       Щоб краще зрозуміти “нову” культурну георафію, яка прийшла на зміну традиційній культурно-ландшафтній, та причини її появи, розглянемо більш детально особливості традиційної культурної географії, яка переважно асоціюється з американською культурно-географічною або культурно-ландшафтною Школою Берклі.