Чотири традиції і п'ять тем географії або те, що робить географію Географією

Колаж: Rosalilium
У американській географічній науковій школі вже давно існує прийнята на організаційному рівні (Асоціація американських географів, Національна рада з географічної освіти) предметна сфера досліджень географії. Натомість, в українській географії спостерігаємо, що результати (і відповідно сам процес) досліджень часто мало стосуються географії. Для чіткішого уявлення що, і більшою мірою як, досліджує географія, пропоную Вашій увазі переклад вступних тез американських географів. Hижче поданий матеріал є передовсім основою для едукації (навчання шкільного), оскільки відображає позитивістський погляд на географію. У 1970-х марксистська та гуманістична географія (і загалом критична географія) чітко дали знати - людину і людську поведінку не можна вивчати у об'єктивістських поняттях природничих наук. Про це та інше читайте у наступних перекладах та статтях.


Географічні питання
Dr. Minhe Ji, University of North Texas
Ці питання відрізняють географію від інших наук, природничих чи гуманітарних, і дають їй пріоритет у дослідженні перелічених нижче характеристик.


Питання - Характеристика
Де? - Розташування (абсолютного та відносного)
Що є там? - Атрибутів* (фізичних та суспільних)
Як просторово розподілено (впорядковано)? - Просторового розподілу
Чому там і так? - Причин та впливів (просторових взаємодій) розташування та розповсюдження
Що змінилося з ...? - Просторових тенденцій
Що якщо ...? - Моделювання, регулювання, прогнозу
*Атрибут — істотна ознака, властивість чого-небудь.


Чотири традиції географії (William D. Pattison)


Географи не розподіляють спільної візії своєї дисципліни. Напрямки географії є так різноманітними, що географам з одного піднапряму може легше спілкуватись з вченими інших дисциплін, ніж з людьми якогось іншого кінця піднапряму географії (наприклад геоморфологам з геологами, ГІС-людьми із спеціалістами комп'ютерних наук, а культурним географам з антропологами). Чотири традиції географії відображають “табори” угеографії, які сформувались історично.”
Christine M. Rodrigue
California State University


William D. Pattison у своїй статті про чотири традиції географії зменшив проблему визначення широких меж географії, що стало прийнятим як громадськістю, вчителями, так і професійними географами.”
J. Lewis Robinson
University of British Columbia

  • Просторова традиція (традиція дослідження розташування та розповсюдження) — полягає у просторовому аналізі природних і суспільних явищ на земній поверхні
  • Традиція дослідження території (регіональна традиція) — дослідження територіальних відмінностей природних і суспільних явищ
  • Традиція людина-довкілля — дослідження взаємовідношень (залежність, адаптація, модифікація) природи і суспільства.
  • Традиція науки про Землю (фізико-географічна традиція) — дослідження планети Земля як дому людства
Geography for Life визначає дві основні перспективи географії як просторову та екологічну.
[Geography for Life: National Geography Standards 1994. Washington, D.C.:National Geographic Research and Exploration, 1994]


П'ять фундаментальних тем географії

П'ять фундаментальних тем географії — основоположні поняття і теми, що є невід'ємними у всіх географічних дослідженнях та на всіх рівнях інструктажу — були офіційно визнані 1984 року узгодженим комітетом американської Національної ради з географічної освіти і Асоціацією американських географів.
  • Розташування (абсолютне та відносне)
  • Фізичні і суспільні атрибути місця (території)
  • Взаємовідношення людина — довкілля
  • Переміщення (людей, ідей, товарів), що відображають взаємодію між місцями
  • Регіони (формальні, функціональні та перцепційні), як вони формуються та змінюються


Основні ( і універсальні) складові географічного розуміння та аналізу

Jerome D. Fellmann, Arthur Getis, Judith Getis

Human Geography: Landscapes of Human Activities 8-th ed.


Предмети обговорення суспільної географії є різноманітними, але ці різноманітності насправді наголошують, що всі географи — яка б особливою не була їх тематична чи регіональна спеціалізація — є об'єднані подібними питаннями, які вони задають і спільним набором основних понять, які вони використовують, щоб обміркувати свої відповіді. Незалежно чи це фізичне чи культурне явище, вони будуть розпитувати: що це є? де воно є? як сталось так, що воно є тим чим є і де є? де воно є у порівнянні до інших речей, що впливають на нього або воно впливає на них? як ця частина функціонує в межах певної цілісності? як його розташування впливає на людські життя і на вміст території в якій воно утворилось?
Ці питання є просторовими у фокусі і системно-аналітичні у підході та одержані з виносливих (сформованих історично) центральних тем в географії. Відповідаючи на них, географи спираються на спільні поняття, терміни і методи вивчення, що разом формують основну структуру і словник географії. Разом вони відображають фундаментальні істини адресовані географією: що речі є раціонально організовані на земній поверхні і що упізнані просторові системи є невід'ємною стартовою точкою для розуміння як люди жувуть на земній поверхні і як її змінюють. Це розуміння не є тільки завданням і зацікавленням професійних географів: воно повинно бути так само частиною розумової (ментальної) основи всіх поінформованих осіб. Як, наприклад, публікація “Географія для життя” [Geography for Life: National Geography Standards 1994. Washington, D.C.:National Geographic Research and Exploration, 1994] підсумовує: “Тепер є загальноприйнятим ..., що бути грамотним (освіченим) в географії є невід'ємною складовою, щоб заслужити пристойне життя, насолоджуватись його багатством і відповідально брати участь у місцевих, національних і міжнародних справах”.
Географи використовують слово просторовий як невід'ємну обставину формулювання своїх питань і формування своїх понять. Географія, вони кажуть, є просторовою наукою. Вона займається просторовою поведінкою людини, просторовою взаємодією, що спостерігається між місцями земної поверхні та просторовими процесами, що творять або підтримують цю поведінку і взаємодію. Слово просторовий походить, звичайно, від слова простір, і для географів він завжди несе ідею як окремі речі поширені, як відбувається переміщення, і як процеси здійснюються по всій земній поверхні чи її частині. Географічний простір, в такому разі, є земним протором, де поверхня є або може бути захопленою людьми. Просторові явища характеризуються розташуванням на цій поверхні, де також відбуваються просторові взаємодії між місцями (територіями), речами і людьми. Потреба розуміти ці відношення, взаємодії та процеси допомагає сформулювати питання, що географи задають.
Нижче подані основні положення зрозумілі кожному. Вони також є засобами, якими географи висловлюють фундаментальні спостереження про земний простір, який вони досліджують. Проте, вони не є настільки простими як здаються на перший погляд, тому кожне з понять варте обговорення.
  • Розташування, напрямок, відстань - абсолютні, відносні.
  • Природні і суспільні атрибути місця (території), що розвиваються і змінюються в просторі і часі.
  • Просторова взаємодія між місцями (територіями). Доступність та зв'язаність. Просторова дифузія (поширення, розповсюдження)
  • Просторовий розподіл. Щільність, дисперсія (розсіяність), візерунки (паттерни).
  • Регіони
Розташування, напрямок і відстань є щоденними способами оцінювання простору навколо нас і визначення нашого знаходження у порівнянні до інших одиниць і місць, що нас цікавлять. Вони також є невід'ємними в розумінні процесів просторової взаємодії, які відіграють таку важливу роль у суспільно-географічних дослідженнях.
Розташування об'єкту чи певної території є вихідним елементом всіх географічних досліджень, так само як і наших особистих переміщень і просторових дій в повсякденному житті. Ми оцінюємо і маємо стосунок до місця розташування щонайменше в двох різних сенсах, абсолютному та відносному (порівняльному). Абсолютне розташування полягає у ідентифікації території чи об'єкту певною точною і узгодженою (та визнаною) системою координат, тому його деколи називають математичним розташуванням. Існує декілька таких узгоджених систем визначення положення. Одним із них є глобальна сітка паралелей і меридіанів. Абсолютне розташування будь-якої точки на земній поверхні може бути точно описане за допомогою градусів, хвилин і секунд широти і довготи. Інші координатні системи також використовуються. Землемірні системи такі як тауншип (англ. - township —одиниця землі визначена Державною Земельною Облікова Системою (англ. - Public Land Survey System, PLSS). Відповідником у всіх сучасних країнах єкадастр — упорядкована інформаційна система про правове, природне, господарське, економічне і просторове положення об'єктів, що підлягають обліку в системі відповідного рівня управління — прим. перекладача), ранговий і секційний опис власності у Сполучених Штатах визначають математичне розташування на регіональному рівні, тоді як вуличні адреси точновстановлюють будівлі відповідно до прийнятої системи кожного з міст. Для зручності чи особливих потреб, застосована координатна сітка розташування може бути накладеною на основну глобальну. Абсолютне розташування є унікальним для кожного місця, що описується, є незалежним у будь-якій іншій характеристиці чи спостереженні, і має чіткі значення в офіційному описі місць, вимірюванні відстані між місцями чи в знаходженні напрямку до них.
Відносне розташування — це положення території чи об'єкту стосовно інших територій і об'єктів або певних процесів. Воно виражає просторові взаємозв'язки та взаємозалежності, і може містити в собі соціальне (мікрорайонну (neighborhood) властивість, — йдеться про формування малої, часто соціальної, спільноти географічно локалізованої у межах великого міста —прим. перекладача) та економічне (оцінка цінності вільної території) значення. На безпосередньому і особистому рівні, ми думаємо про розташування бібліотеки не в категоріях її вуличного адресу, але де вона є відносно нашого університету, кампусу або кафетерії чи ще якогось іншого об'єкту. У більших масштабах, відносне розташування говорить нам, що люди, речі і місця існують не у просторовому вакуумі, але у світі фізничних і культурних властивостей, що є відмінними від місця до місця.
Напрямок є другим універсальним просторовим поняттям. Подібно до розташування, воно має більш ніж одне значення і може бути виражене у термінах абсолютності та відносності. Абсолютний напрямок базується на головних точках: північ, південь, схід і захід. Ми, звичайно, також використовуємо відносний напрямок. Прикладом є “Близький Схід” або “Далекий Схід” як назви частин Азії, розташовані з європейської перспективи. Вони вживаються навіть американцями за звичкою, хоч якщо, наприклад, з Каліфорнії до “Далекого Сходу” можна швидше дістатись, рухаючись на захід. Часто американцями у повсякденному житті вживаються поняття “назад наСхід” (англ. - “back East”), як відображення міграційних потоків попередніх поколінь, для яких рідним домом була східна частина країни, і ними вона сприймалась як “назад”. “Вгору на Північ” (англ. - “up North”) або “вниз на Південь” (англ. - “down South”) відображають нашу узгоджену традицію розташовувати на картах північ зверху, а південь знизу.
Відстань має також подвійне значення для географів. Абсолютна відстань стосується просторової відокремленості між двома точками на земній поверхні, лінійно виміряна певною узгодженою стандартною одиницею такою як милі чи кілометри для дуже віддалених об'єктів та кроки чи метри для більш зближених. Відносна відстань трансформує ці лінійні вимірювання в інші, змістовно повніші, одиниці. Насправді, більшість людей в своїй повсякденній діяльності швидше думає про часову відстань, ніж про лінійну: до бібліотеки 20 хвилин автобусом, до кав'ярні 5 хвилин пішки. На карті ізолінії з однаковою тривалістю добирання будуть зображені ізохромами. В інших випадках, гроші більше ніж час можуть бути важливими у трансформуванні відстані. У містах актуальним є оцінювати відстань за оплатою у таксі, щоб добратись до тої чи іншої його частини. Як студент, ти вже знаєш, що винаймати житло біля університету є набагато дорожчим ніж на більшій відстані від нього. Психологічне трансформування лінійної відстані також зустрічається. Повернення самому пізнього вечора назад до автомобіля через незнайомий чи небезпечний мікрорайон (neighborhood) може здаватись набагато довшим, ніж денна прогулянка цієї самої відстані через добре знайому і безпечну територію. Подорож здійснена вперше до нового місця може здаватись набагото довшою, ніж ця ж сама, але зворотня дорога. Взаємовідношення відстаней, їх вимірювання і їх значення у людській просторовій взаємодії є фундаментальними для нашого розуміння суспільної географії.
Розмір і масштаб. Географи розглядають масштаб різними способами. Наприклад, ми можемо досліджувати населення чи агрокультуру (сільське господарство) в місцевому, регіональному або глобальному масштабі. Тут термін вживається винятково як розмір одиниці дослідження. Більш технічно масштаб говорить про математичний взаємозв'язок між розміром території на карті і дійсної картографованої території на земній поверхні. У цьому значенні, масштаб є особливістю кожної карти і невід'ємним елементом у пізнанні територіального вмісту, що показаний на карті. Але в обидвох значеннях цього слова, масштаб містить в собі (та означає) ступінь генералізації (узагальнення) представленого. У географічних дослідженнях, поняттях, взаємовідношеннях і розуміннях, що мають певне значення в одному масштабі, це ж значення може не бути придатним (і застосованим) в іншому масштабі. Наприклад, вивчення особливостей агрокультури (сільського господарства) світу пов'язане з особливостями глобального клімату, культурними уподобаннями у їжі, економічним рівнем розвитку і особливостями світової торгівлі. Ці великомасштабні взаємовідношення мало стосуються вивчення територіальних особливостей сільського господарства в межах одного округу Сполучених Штатів, де топографія, грунти і дренажні умови, розміри ферм, маєтків чи навіть особистий фактор надання переваг, можуть бути більшим поясненням цих особливостей.
Фізичні та культурні атрибути. Всі місця (території) мають фізичні та культурні атрибути, що відрізняють їх від інших місць (територій) і надають їм особливість, потенціал і сутність. Географи цікавляться ідентифікацією (виявленням) та аналізом особливостей цих атрибутів і, особливо, визначенням взаємовідношень між фізичними та культурними компонентами території: взаємодії людини і довкілля. Фізичні характеристики стосуються таких природних аспектів місцевості як її клімат і грунти, наявність чи нестача водних та мінеральних ресурсів, їх територіальні і внутрішні особливості. Ці атрибути природних ландшафтів забезпечують середовищем, в межах якого людська діяльність здійснюється. Вони допомагають створювати, формувати людське життя, але не детермінують його. Ресурсна база, для прикладу, є фізично визначеною, однак як ці ресурси будуть усвідомлені та використані, це вже є культурною прерогативою самих людей.
Люди змінюють природні умови певного місця дуже просто — захоплюючи їх. Люди є активними і часто згубними агентами у взаємодії, що весь час триває між культурним і природним світами. Кожна людська діяльність залишає слід у грунтах, воді, повітрі, рослинному і тваринному світі по всій землі. Вплив людини вже такий масштабний і так довго напружений, що більше не існує “природного ландшафту”.
Візуальні вираження цієї людської діяльності є культурним ландшафтом. Він існує у різних масштабах і на різних рівнях видимості. Різниця в агрокультурній (сільськогосподарські) практиці і використанні землі, наприклад, між Мексикою і південною Каліфорнією, може бути поміченою на аеро- чи космознімку (використання землі у Каліфорнії є впорядкованим і інтенсивним, на відміну від мексиканської невпорядкованості та малоінтенсивності), тоді як ознаки, структури і люди, наприклад, лос-анджелівського китайського кварталу, залишають менший, більш обмежуваний слід в межах більшого культурного ландшафту території метрополії.
Атрибути місця (території), взаємозв'язки між людиною і довкіллям, його модифікації (видозміни) не є статичними і постійними, а навпаки, безперервно змінюючі. Щоб більш повно зрозуміти природу і розвиток місць (територій), осягнути важливість їх взаєморозташування, і збагунути взаємодію їхніх фізичних та культурних властивостей, географи повинні дивитись на місця (території) як теперішній результат минулих фізичних і культурних процесів.
Просторова взаємодія між місцями (територіями). Поняття відносного розташування і відстані, що ми раніше розглянули ведуть прямо до фундаментальної просторової дійсності: місця (території) взаємодіють з іншими місцями (територіями) у зрозумілий спосіб. В характеризуванні процесів і зразків просторової взаємодії, географи додають доступність та зв'язаність до ідей розташування та відстань.
В основних законах географії йдеться про те, що в просторовому сенсі все є пов'язане зі всім іншим, але взаємодія є сильнішою тоді, коли певні одиниці є ближчими один до одного. Тому, спостереження, що взаємодія між місцями послабляється в інтенсивності і частоті з зростанням відстані між ними, є основою твердження ідеї руйнування (розпаду) з відстанню. Вона полягає у зменшенні інтенсивності будь-якої діяльності, процесу і функції з зростанням відстані від їх точки походження.
Розгляд відстані містить у собі оцінку доступності. Як легко чи складно подолати “незгоду відстані”? Тобто, як легко чи складно подолати бар'єр часового і просторового відокремлення місць? Відстань ізольовувала Північну Америку від Европи, поки розвиток кораблів (і авіації) не зменшили ефективну відстань між континентами. Всі частини античних та середньовічних міст були доступними ходьбою; вони були “пішохідними містами” і втратили цей статус, коли міста збільшились в площі та населенні під час індустріалізації. Доступність між міськими районами могла підтримуватись тільки з розвитком громадських проїздних систем, чиї фіксовані лінії переміщення збільшили легкість пересування між зв'язаними точками і зменшили між територіями, що не знаходилися на лініях переміщення. Отже, доступність пропонує ідею зв'язаності, широке поняття, що означає всі видимі і невидимі способи зв'язаності місць: фізичними телефонними лініями, вуличною і дорожньою системою, трубопроводами; передачею радіо- чи телемовлення назовні від центрального джерела. Потреба в універсальній миттєвій доступності та зв'язаності є елементарною та безперечною у сьогоднішніх розвинутих суспільствах. Технології і засоби для досягнення цього швидко розвиваться і розповсюджуються, як показує наш власний стиль життя. Телефонний дзвінок, імейл, широкопоширена бездротова Інтернет доступність, миттєві повідомлення та інше, стерли часові і дистанційні бар'єри, що колись відокремлювали та ізолювали осіб чи груп, і зменшили нашу залежність від фізичного переміщення та від мереж зафіксованих у ландшафті.
Між зв'язаними місцями неминуче існує обмін (взаємозаміна). Просторова дифузія (поширення, розповсюдження) — це процес дисперсії (розсієння) ідеї чи будь-чого іншого з центру походження до більш віддалених точок, з якими є прямий або непрямий зв'язок. На хід і масштаб дифузії впливає відстань, що відокремлює центр походження, скажімо, нової ідеї чи технології та інших місць, де вони врешті-решт засвоюються. На процес дифузії впливає також щільність населення, засоби сполучення, явні переваги самих інновацій, і вагомість чи престиж оригінального вузла (поняття з теорії графів —прим. перекладача) походження інновації.
Переміщення, зв'язки і взаємодія є частиною соціальних та економічних процесів, що роблять місця і регіони особливими. Географія вивчає ці взаємовідношення, усвідомлюючи, що просторова взаємодія не є лише незручною обов'язковістю, а фундаментальним організаційним принципом людського життя на землі. Це усвідомлення стало загальноприйнятим і визнаним, повторно виражившись в терміні глобалізація. Глобалізація означає зростаючий взаємозв'язок всіх людей та суспільств у всіх частинах світу, як повний спектр соціальних, культурних, політичних, економічних і екологічних процесів, що стають міжнародними за масштабом та впливом.
Просторовий розподіл. Вихідною точкою для географічних досліджень є як об'єкти розподілені на території — наприклад, місцезнаходження церков чи супермаркетів в межах міста. Відповідаючи на запитання: де розташовано? як взаєморозташовано? чому так розташовано? можемо переконатися, що розташування об'єктів на території є певним чином впорядкованим. Впорядкованість об'єктів на земній поверхні називають просторовим розподілом, який може бути проаналізований через поняття: щільність, дисперсія (розсіяність) і візерунок (паттерн).
Щільність. Величина кількості чогось в межах визначеної території є щільністю. Це не просто рахунок певних об'єктів, але об'єктів у відношені до простору, у якому вони були виявлені. Коли відношення абсолютне, як наприклад населення на кілометр квадратний чи житлові будинки на гектар, ми визначаємо арифметичну щільність. Деколи більш змістовним є порівняти число об'єктів до специфічної території. Фізіологічна щільність, для прикладу, це величина кількості осіб на одиницю площі землеробської території. Цифри щільностей є твердженням факту, але не обов'язково корисного для самого себе. Тому показники щільності переважно використовують у порівнянні. Показники щільності несуть більшу змістовність, коли ми порівнюємо їх з певними стандартами, середньою величиною, чи з показниками різних територій. Огайо з 107 особами на кілометр квадратний (2000 р.), може розглядатись як висока щільність у порівнянні до сусіднього Мічигану з 68 особами і низькою у порівнянні до Нью-Джерсі з 438 особами на кілометр квадратний.
Дисперсія (або її протилежність, концентрація) є твердженням величинирозсіяності (близькості та віддаленості) об'єкту чи явища на території. Вона нам розказує не як багато, але як далеко один від одного знаходяться об'єкти на певній ділянці. Якщо вони просторово близькі, їх вважають згрупованими (кластерними) або скупченими (агломерованими). Якщо вони просторово віддалені, вони є розсіяними (дисперсними) або розкиданими. Якщо все населення, наприклад, адміністративного району буде знаходитись в межах центрального міста і його околиць (у близьких до центрального міста містечках і поселеннях), ми можемо сказати, що розподіл населення є кластерним. Однак, якщо це саме населення перерозподілене по всій території району у поселеннях і містах, що не групуються навколо центрального міста, ми можемо ствердити, що розподіл населення є дисперсним. В обидвох випадках щільність населення (чисельність у відношенні до території адміністративного району) буде однаковою, але розподіл його по території буде різним. У першому випадку ми його охаракеризували як кластерний, у другому як дисперсний (розсіяний).
Візерунок (паттерн). Геометричне впорядкування об'єктів на земній поверхні називають візерунком (паттерном — від англ. pattern – візерунок). Подібно до дисперсії, візерунок стосується просторового розподілу, але він наголошує швидше на дизайн, ніж на величину розсіяння. Розподіл міст вздовж залізничної колії чи будинків вздовж вулиці може виглядати як лінійний. Централізовані візерунки викликані концентрацією об'єктів навколо одного об'єкту. Безладний (хаосний, безсистемний) візерунок може бути найкращим описом невпорядкованого, нерегулярного розподілу. Ці звернення до геометрії розподілу допомагають нам чітко уявляти і описувати структурне впорядкування певних одиниць в просторі. Вони допомагають нам здійснити порівняння між територіями більш інформативно, і дозволяють задати подальші додаткові питання про взаємовідношення речей.
Регіони. Відмінні властивості територій за вмістом і структурою безпосередньо пропонують дві важливі географічні ідеї. Перша полягає у тому, що не має двох місць (територій) на земній поверхні, які б були цілком однаковими. Не тільки тому, що вони мають різне абсолютне розташування — певне поєднання фізичних та культурних характеристик місця (території) ніколи не є цілком дубльованим.
Оскільки географія є просторовою наукою, неминуча унікальність місця буде виглядати як нав'язливі проблеми генералізації (узагальнення) просторової інформації. Але це не є випадковим результатом другої важливої ідеї: фізичний та культурний вміст території і динамічні взаємозв'язки людей та місць відображають взірці просторової подібності. Вони дозволяють нам розпізнати та визначити регіони — території земної поверхні, що показують істотні елементи внутрішньої однаковості і зовнішньої відмінності від навколишніх територій. Тому, місця є і відмінними і подібними до інших місць, створюючи приклади територіальних відмінностей та зв'язаних просторових подібностей.
Проблема істориків і географів подібна. Кожен з них має узагальнити одиниці вивчення, що є суттєво унікальними. Історики створюють довільні, але осмислені та корисні історичні періоди для співвідношення і дослідження.“Бурхливі Двадцяті” і “Вікторіанська Епоха” є швидкоруч підсумованими назвами для специфічного проміжку часу, внутрішньо цілком складного та різноманітного, але суттєво відмінного від того, що відбувався до і після цих двох згаданих періодів. Регіон для географів є еквівалентом (відповідником) епох істориків. Це спосіб територіальної генералізації (узагальнення), що відокремлює в компонентні частини складну реальність земної поверхні. В обидвох випадках час та простір для узагальнення потребують звернення уваги на ключові об'єднювальні елементи і подібності часового проміжку чи території вибраних для вивчення. В обидвох, історичному і географічному випадках, імена призначені цим часам та територіям, служать для ідентифікації часового періоду і регіону та для вираження складних взаємоємовідношень їх внутрішніх властивостей.
Всі ми маємо загальне уявлення значення поняття регіону, і всі ми маємо стосунок до регіонів у повсякденних розмовах і діях. Ми відвідуємо “старе місто” або “йдемо до ділової частини міста (даунтаун)”; ми плануємо свої вакації у Санбелт (англ. - “Sunbelt” — “Сонячна зона (пояс)” — регіон, що охоплює південну частину Сполуних Штатів Америки з теплим кліматом, довготривалим літнім періодом та короткотривалою порівняно м'якою зимою — прим. перекладача); або ми роздумуємо про вплив погодніх умов у Корн Белт (англ. -“Corn Belt” — “Зернова зона”) на продуктові ціни наступного року. В кожному прикладі, ми маємо ментальні уявлення згаднаних територій, і в кожному, ми зобов'язані у неформальній класифікації територій, перетнувши цілком складні просторові, організаційні чи контент ідеї. Ми застосували регіональну концепцію, щоб навести порядок у неосяжній різноманітності земної поверхні.
Типи регіонів. Регіони можуть бути формальними, функціональними і перцепційними. Формальні або однорідні регіони - це території відносної однорідності в одній або обмеженій комбінації фізичних та культурних особливостей. До того ж, зміна характеристик в межах регіону є меншою, ніж їх зміна між регіоном і іншими територіями. Твій рідний штат є точно обмеженим формальним державним регіоном, в межах якого існує єдиний (однаковий) закон та адміністрація. Іншими формальними регіонами є кліматичні (наприклад, території з Середземноморським кліматом), рельєфні регіони (наприклад, провінція Хребти і Долини Аппалачів, англ. - “Valley and Ridge Appalachians”) або економічні (наприклад, регіон вирощування цитрусових на півдні Техасу). Ми також будемо стикатися з формальними (однорідними) культурними регіонами, в межах яких спостерігаються типові характеристики мови, релігії, етнічності або господарського життя.
Функціональні або вузлові регіони можуть бути візуалізованими як просторові системи. Їх частини є взаємозалежними і через них здійснюються функціональні дії регіону, як динамічної організаційної одиниці. Функціональні регіони мають єдність не в сенсі статичності вмісту, а в особливостях їх діяльнісного зв'язку. Вони мають серцевинну територію, де характерні особливості регіону особливо чітко простежуються та периферію, де вони зменшуються. Коли ступінь поширення територіального контролю та взаємодії змінюються, кордони функціонального регіону змінюються у відповідь. Прикладом функціонального регіону є метрополітенська територія Нью-Йорка, що охоплює частини декількох штатів. Вони з'єднані з центральним місцем транспортними і комунікаційними системами, торгівельними, інформаційними та економічними зв'язками.
Перцепційні регіони (від лат. perceptio - сприйняття) є менш точно структурованими, аніж формальні та функціональні регіони. Вони відображають швидше відчуття і уявлення, ніж об'єктивну інформацію, і через це можуть бути більш важливими в життях і діяннях тих, хто визнає їх, аніж абстрактні регіони географів.
Насправді люди собі чітко уявляють про просторові зміни і застосовують регіональну концепцію для розрізнення територіальної реальності. Люди індивідуально або колективно домовляються про те, де вони живуть. Вернакулярні (названі місцевими) регіони, що вони упізнають, мають реальність у їх головах і виражаються у регіонально базованих назвах, вжитих у бізнесі, спортивними командами або у рекламних гаслах. Часте звернення до “Діксі” (англ. - “Dixie”) у південно-східних Сполучених Штатах репрезентує щось на зразок регіонального консенсусу (згоди) і усвідомлення (звіту собі). Такі вернакулярні регіони відображають спосіб у який люди бачать простір, визначають свої лояльності, і інтерпретують свій світ. У різних масштабах, такі міські етнічні анклави як “Мала Італія” чи “Китайський Квартал” мають порівняльну регіональну ідентичність в головах їх жителів. Менш чітко відчутні для сторонніх, але безпомилковими і ясними для їхніх мешканців є “території”міських угруповань або гангстерів. Їхні кордони є чіткі, і відчуті відмінності між ними є першочерговими у їх щоденному житті і діяльності. А які перцепційні регіони чітко сформовані у твоїй голові?