Перебуваючи два з половиною дні у Венеції, я намагався зрозуміти її як феномен містобудування, що має особливу міську культуру з незвичним способом життя. Намагався побачити у чому її унікальність, окрім звичних, всім відомих каналів, архітектури, виставкових галерей та ресторанів.
Мене найбільше вразила колоритна транспортна система, що формувалась століттями. Вона є повноцінною і нічим не уступається транспортній системі будь-якого іншого міста, навіть за зручністю користування. Оскільки всі колісні пересувні засоби (автомобілі, маршрутки, автобуси), а також трамваї та метро, замінено на човни і кораблі різних габаритів. Гранд Канал виконує ті ж функції, що у звичних містах підняті над містом магістралі чи підземне метро. Цей головний канал зі спеціальними пасажиро пристосованими суднами став замінником і першого і другого.
"Те, що бачиш з води, ти не побачиш гуляючи пішки " - ввічливо кажуть гондольєри і вони праві.
Все інше: треба мати добре око, щоб виловити моменти автентичності міста серед розгардіяшу туристів і місцевих, що їх обслуговують. Чим далі від площі Сан Марко, тим легше це зробити.
Магія міста особливо заворожила мене ввечері, коли розкривши вікно, до кімнати увірвались його звуки: крик чайок, сигнал кораблів, гул розмов у ресторані, шум гілок пальми, біг-бон годинника на вежі.
Мені так і не вдалось віднайти будинок мандрівника Марко Поло, напевно, щоб я туди ще раз приїхав.
