Місця спектаклю

Місця спектаклю. Коли я дивився докфільми про амішів, мені здавалось, що вони з цінностями глибокого кореня до місця і спільноти та з доіндустріальним способом життя є поза американською реальністю. Але американський кантрісайд з аграрними господарствами не дуже втік від них. Ці дві групи добре співіснують в маленьких містечках, бо цінності в них досить близькі, а їхні ландшафти подібні і не суперечать один одному. Зовнішньо, за формою, в обидвох дуже однакові господарства з величезною кількістю землі, тільки в амішів на подвір'ї можна побачити розвішаний одяг, а недалеко будинку свійських тварин та ділянки для городництва. Сріблясті контейнери для зберігання врожаю, що зазвичай домінують у ландшафті американських зернових штатів, також видають хто де живе. Але заїхати вглиб цих шахматно розкиданих господарств не було перетином границі, а радше заглибленням у щораз вужчі все ж асфальтовані дороги, необкошені узбіччя з збільшенням кількості посліду від кінних повозок.

Їх також об'єднав напевно і бізнес, бо частина амішів задіяна в своєму та іншому малому бізнесі як от у супермаркеті з їхнею і не тільки продукцією та у ресторанній сфері чи виробництві меблів. Це добрий приклад свободи заробляння грошей і існування контролю їх витрачання, оскільки є обмеження на все те, що може створювати конкурентність у спільноті та розділяти їх.

В умовах ринкової економіки та можливості залишити спільноту, це місце перш за все стало місцем спектаклю, бо нелегко відрізнити де чий бізнес і які магазини та ресторани є з продуктами та рецептами амішів і ними ж приготовлені, а які лише американськими, що використовують їхнє ім'я та місце як бренд. В комерційній сфері одяг дівчат з каптурками і сукнями тут за своїм змістом це й же самий, що і викликаючий ковбой дівчат в Нешвілі, бо може бути декорацією. Але люди, які сюди приїжджають, включно зі мною, є безумовно найголовнішою частиною цього спектаплю.

З поміж усієї цієї нерозбірливості (з точки зору споживача) в одному ресторані блюдо з назвою "Amish Favorite", що звучить дещо саркастично, було найпростішим і найсмачнішим за все, що я їв в Америці. Звичайне картопляне пюре з куркою та домашніми макаронами, все з родючих грунтів прерій півдня Іллінойсу не до порівняння з тими, що з масового виробництва.

Нарис для Рейчел з містечка Casey за гарний настрій на весь день.

Arthur, Illinois.

St. Louis

Химерна і гігантська (192 м.) арка міста Сент-Луїс, що символізує ворота на Захід Америки.

Українська дільниця в Чикаго

Українська дільниця в Чикаго вважається престижною і досить дорогою. Вона знаходиться недалеко давнтауну, на південь від молодіжного хіпстерського кварталу Wicker Park, а до Bucktown з його ресторанами також недалеко. Окрім українських магазинів, ресторанів, декількох церков та музею, тут в неділю можна побачити перехожих у вишиванках, почути українську мову на вулиці та естрадну музику у проїжджаючих автах. Українські прапори на фоні BurgerKing фаст-фуду виглядають химерно.

Як і більшість дільниць поза давнтауном, вона є переважно малоповерховою, а хмародери, які стіною височать на горизонті символічно нагадують який тип економіки якої країни тут господар. Український квартал не такий жвавий як китайський чи мексиканський, де кількість магазинів, ресторанів та людей в рази більша. Натомість, тут затишно і чисто, тому він і не таун, а віллідж.

Культурна географія привітань у американському передмісті. Щоб привітатися з знайомими місцевими у "громадському просторі" передмістя потрібно познайомитись також з їхнім автом, а потім, коли випадково побачиш знайоме авто на вулиці треба поглядом через напів затемнене вікно впізнати власника і аж тоді можна помахати рукою.

Природа і місто

Давнтавн Чикаго є добрим прикладом включення природи в архітектурне середовище. В одних місцях її так багато, що ти візуально і звуково забуваєш де є. Але міська річка є більше технічним транспортним каналом, ніж місцем для відпочинку, не беручи до уваги маленького парку на березі біля китайського кварталу та деяких зарослих берегів у яких часто можна побачити палатки безхатченків. Чиказький River Walk не до порівнання з знаменитим Сан-Антоніо River Walk (Техас), де підійшли більш творчо, коли архітектуру і планування міста підпорядкували природним формам - вигинам русла ріки. Але Чикаго має пляжі, про які інші міста, навіть приморські, можуть тільки мріяти.

Громадська бібліотека у Едвардсвіль

Громадська бібліотека у Едвардсвіль. Місце для навчання досить особливе, коли бачиш старших людей, що повільно ходять бібліотекою і розслаблено читають газети, розв'язують кросворди та щось виписують, а при вході в читальний зал лежать стопки коміксів, тут час від часу за полицями книжок чути кашель бездомного, що проводить в бібліотеці цілі дні, часто сміючись на весь читальний зал. Коли дощ падає на скляний дах і це звучить десь так як у палатці, час вибрати свій комікс.

Чудо техніки встановлює дерев'яний електричний стовп, яких тут в передмісті Сент-Луїса багато. Деякі з них такі "міцні", що таке враження, то їх тримають дроти, а не навпаки. Проте від таких стовпів якась особлива атмосфера, особливо коли дивишся через них на вечірнє небо.

Американське передмістя

Більшість будинків у передмісті доволі малі і з гарними ганками та терасами, що мені дуже подобаються. Біля них можна побачити великі авта, які на фоні будиночків виглядають гігантськими.

Тут люблять прикрашати все до геловіну, дня Подяки та Різдва, але часто люди такі запрацьовані (або є фанатами якогось одного свята), що в одному кварталі у грудневий день можна одночасно побачити прикраси до всіх трьох свят. Відпочинкові крісла на тересах є напевно також декоративними, бо залишаються пустими без своїх господарів впродовж всього року.

SIUE

Маленькі авта з великою місією. Пошта Едвардсвілля, Іллінойс, США.

У місцевій бібліотеці Едвардсвілля, Іллінойс, США.

В гостелі в Тусоні, Арізона, січень, 2016

По дорозі в університет

По дорозі в університет (тією, що довша і цікавіша). Кампус SIUE, що за площею в п'ятірці найбільших в Штатах, знаходиться декілька кілометрів від містечка Едвардсвіль. Це кампус контрастів, як і вся Америка, як би це банально не звучало, нагадуючи радянські підручники з географії про капіталістичні країни, тільки тут контраст між автомобільною культурою та природою з додатком юридичних обмежень.

Кампус має свою двополосну кільцеву дорогу, а здоровезні автостоянки, які добре видно на Гугл Ерс, займають площу в декілька разів більшу ніж самі будівлі університету. Збудовані у 60-х роках корпуси є застарілі не за станом, а плануванням. MUC, центр студентського життя, спроектований за принципом супермаркету з фокусом всередину, а не на зовні. Інтер'єр інших будівель не контактує з чудовим ландшафтом з озером і лісом, бо більшість вікон нагадують ті, що у бункерах. Університет планує реновацію - зорієнтувати увагу з середини на ландшафт ззовні та ліквідувати паркінги між корпусами, лишивши зовнішні. Багато з університетів в Америці з подібною проблемою вже це зробили раніше. Озеро декоративне - плавати по ньому заборонено, а балкони i тераси в університеті закриті. Ось це смішне відео з 80-х показує яким кампус був живіший завдяки озеру https://www.youtube.com/watch?v=rzwGScmaof8.

Але жвавість кампусу ніяк не зв'язана зі станом справ в університеті, який is growing (росте) і цього року сюди поступила третя рекордна кількість студентів. Недавно був збудований новий корпус факультету інженерії і Центр Успішності Студентів, що є прикладами нових тенденцій в архітектурі, а Spiritual Center є унікальною спорудою за формою та змістом.

Тут в околицях багато велодоріжок зроблених на місці колишніх індустріальних залізничних колій, які занепали у 70-х роках після реструктуризації економіки. Тому вони більше рекреаційні, ніж функціональні - добиратись до розкиданих магазинів і ресторанів американської сабурбії не зручно.

Проте, якщо знати дороги і стежки до університету, паркінги і сабурбія компенсуються ось такими краєвидами.

Ця маленька мила залізнична станція в Елтоні, загублена в морі доріг, автостоянок та односімейних будинків передмістя, нагадала мені про Європу.

This small cute railway station in Alton, lost in vast suburban sea of roads, parking lots and single family houses, remind me Europe.

Семизначне день народження

Семизначне день народження. Після декількох вечірок з болгарами і останньої, де день народження святкували зразу семеро людей, почав задумуватись яка з країн, Україна чи Болгарія, культурно ближче до Західної Європи (без оцінки, що краще). Але ще невідомо, бо ді-джеєм був священик, який крутив естраду, реп, поп та фольк, і вибігав танцювати під музику з фільмів Кустуріци. Деколи я жалію, що вчуся не на культурній антропології.

Залізничний вокзал Сент Луїса

Залізничний вокзал Сент Луїса, збудований у 1894 році з перспективою швидкого розвитку залізничного транспорту, був місцем соціальної взаємодії та простором, де відчуття часу як ніде інде було присутнім. Зараз тут знаходяться безлюдні торгові павільйони з фаст-фуд забігайлівками, деякі з оформленням ще з 80-х, та віп готель. Новий вокзал нагадує наш в Самборі, але ще менш жвавий, де час вимірюється кількістю картонок переданих працівником американської залізничної компанії Аmtrak для потребуючого, що час від часу приходить з вулиці і знову кудись зникає.

Граніт сіті

Граніт сіті, 2 ночі, б'ють дзвони під грім і блискавки, болгари святкують Паску. Згодом грає естрадна музика, мікс турецької і ще якоїсь. Оливки і сир. Нічна автопрогулянка з балканським краєзнавцем колись індустріальними та пд-сх. європейськими кварталами. Пусті і закриті магазини, кав'ярні та народні доми не тому що ніч.

Заокеанський чекін

Свій перший заокеанський чекін присвячую чудовій придорожній забігайлівці (хоч в американському передмісті майже все придорожнє), сподіваючись, що це не черговий комерційний клон звичного набору сфери послуг передмістя. Класичні "поліцейські" пончики це як динаміт калорій на пів дня. Місцеві читають свіжі газети, в той час їм доливають каву як в нас прозору воду на весіллі, а бабусі хваляться своїми внуками та котами.