Місця спектаклю. Коли я дивився докфільми про амішів, мені здавалось, що вони з цінностями глибокого кореня до місця і спільноти та з доіндустріальним способом життя є поза американською реальністю. Але американський кантрісайд з аграрними господарствами не дуже втік від них. Ці дві групи добре співіснують в маленьких містечках, бо цінності в них досить близькі, а їхні ландшафти подібні і не суперечать один одному. Зовнішньо, за формою, в обидвох дуже однакові господарства з величезною кількістю землі, тільки в амішів на подвір'ї можна побачити розвішаний одяг, а недалеко будинку свійських тварин та ділянки для городництва. Сріблясті контейнери для зберігання врожаю, що зазвичай домінують у ландшафті американських зернових штатів, також видають хто де живе. Але заїхати вглиб цих шахматно розкиданих господарств не було перетином границі, а радше заглибленням у щораз вужчі все ж асфальтовані дороги, необкошені узбіччя з збільшенням кількості посліду від кінних повозок.
Їх також об'єднав напевно і бізнес, бо частина амішів задіяна в своєму та іншому малому бізнесі як от у супермаркеті з їхнею і не тільки продукцією та у ресторанній сфері чи виробництві меблів. Це добрий приклад свободи заробляння грошей і існування контролю їх витрачання, оскільки є обмеження на все те, що може створювати конкурентність у спільноті та розділяти їх.
В умовах ринкової економіки та можливості залишити спільноту, це місце перш за все стало місцем спектаклю, бо нелегко відрізнити де чий бізнес і які магазини та ресторани є з продуктами та рецептами амішів і ними ж приготовлені, а які лише американськими, що використовують їхнє ім'я та місце як бренд. В комерційній сфері одяг дівчат з каптурками і сукнями тут за своїм змістом це й же самий, що і викликаючий ковбой дівчат в Нешвілі, бо може бути декорацією. Але люди, які сюди приїжджають, включно зі мною, є безумовно найголовнішою частиною цього спектаплю.
З поміж усієї цієї нерозбірливості (з точки зору споживача) в одному ресторані блюдо з назвою "Amish Favorite", що звучить дещо саркастично, було найпростішим і найсмачнішим за все, що я їв в Америці. Звичайне картопляне пюре з куркою та домашніми макаронами, все з родючих грунтів прерій півдня Іллінойсу не до порівняння з тими, що з масового виробництва.
Нарис для Рейчел з містечка Casey за гарний настрій на весь день.
Arthur, Illinois.
